06 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним.
Судами установлено, що відповідачі з 1993 року до червня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Згідно з розпискою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти, які зобов’язався повернути до 31 березня 2019 року.
18 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого строк повернення позики не пізніше 18 червня 2019 року.
У квітні 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюбний договір.
Відповідно до пунктів 2, 3 шлюбного договору дружині на праві особистої приватної власності належить квартира, дві земельні ділянки, об’єкт незавершеного будівництва та гаражний бокс, чоловікові на праві особистої
приватної власності належить усе інше майно, що зареєстроване на його ім’я.
Позивач вважав, що шлюбний договір між відповідачами укладено з метою унеможливлення задоволення його вимог, як стягувача, за рахунок майна, що арештовано в інших судових процесах. На момент укладення шлюбного договору відповідачі були обізнані про борг та судові процеси про стягнення з них заборгованості, яка може бути погашена за рахунок нерухомого майна, та усвідомлювали, що строк виконання зобов’язань за одним із договорів позики вже настав, за іншим скоро настане. Відповідачі умисно та узгоджено, з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення заборгованості та поновлення порушених прав ОСОБА_1 здійснили фіктивне розірвання шлюбу та уклали фіктивний шлюбний договір.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
У статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя.
Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).
Шлюбний договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов’язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення шлюбного договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У цій справі суди встановили, що на момент укладення оспорюваного шлюбного договору у ОСОБА_2 існували зобов’язання перед ОСОБА_1 щодо погашення позики.
При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір не є фіктивним, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Верховний Суд вказав, що договором, який вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути й шлюбний договір. Застосування конструкції фраудаторності при вчиненні шлюбного договору має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати такий договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення шлюбного договору; те, що внаслідок вчинення шлюбного договору відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна боржника.
Подружжя, яке домовляється в шлюбному договорі про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, після настання строку повернення позики чи пред’явлення позову про стягнення боргу діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу майна боржника.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок, що оспорюваний шлюбний договір не є фраудаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 755/3563/21 (провадження № 61-1957св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396036.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
