Інститут судового збору є одним із видів судових витрат та одним із джерел фінансування здійснення судочинства і потреб, які виникають у його процесі. Загальною вимогою до особи при зверненні до суду є сплата судового збору і підтвердження цієї операції обов’язковим документом, який додається до поданої заяви, скарги тощо. Відсутність такого документа або документа, що передбачає звільнення від судового збору відповідно до закону, є підставою залишення заяви, скарги без руху зі строком для усунення недоліків, а у випадку невиконання останнього — повернення згаданих документів.
Загальні питання судового збору регулює спеціальний Закон України від 08.07.2011 № 3674 «Про судовий збір» та відповідні процесуальні закони. Так, згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір — це збір за подання скарг, заяв і видання документів, який зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України і надалі використовується для забезпечення здійснення судочинства, функціонування органів судової влади та інших потреб, які виникають під час цього.
Одним із прикладів врегулювання цього питання загальним процесуальним актом є ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, у якій серед документів, що подаються з позовною заявою, зазначається документ, який підтверджує сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору. Однак, незважаючи на існування фундаментальної правової бази, деякі аспекти потребують уточнення та тлумачення.
Зокрема, дискусійним є питання правильного використання права статусних осіб на пільги щодо сплати судового збору, які передбачені ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Здебільшого саме на етапі доведення свого права документально з’являється декілька проблемних і таких, що потребують уваги, аспектів. Аналогічні норми містяться в Господарському процесуального кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України.
Варто розглянути це питання через призму особливо актуальної в умовах нашого сьогодення постанови Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 420/18798/21.
Учаснику бойових дій, який звертався до суду першої інстанції для врегулювання питання з міською радою щодо відмови останньої розглядати клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, його позовна заява була повернута. Не погодившись із таким висновком, позивач подав апеляційну скаргу на рішення першої інстанції з проханням направити справу на продовження розгляду до цього суду. Однак апеляційна скарга також була повернута позивачу із зазначенням, що останній подав її з недоліками і у наданий йому десятиденний строк ці недоліки не усунув. Варто зазначити, що в обидві інстанції позивач подавав заяву про звільнення від сплати судового збору і при цьому надавав копію посвідчення УБД, на що судом апеляційної інстанції підкреслювалося, що ці відносини не стосуються порушення будь-яких прав, які пов’язані зі статусом УБД, і відповідно судовий збір має бути сплачено. УБД з таким рішення не погодився і подав касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Верховний Суд скаргу задовольнив та обґрунтував свою позицію так: у п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вказується, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав. Остання частина статті має відсильний характер і не містить вичерпного переліку таких відносин, а отже, предмет та підстави позову мають враховуватися судом. Верховний Суд також звертає увагу на те, що предметом спору у першій інстанції є клопотання про дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, а отже, позивач звернувся за захистом свого права на отримання земельної ділянки. Також Судом згадується п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у якому зазначається, що учасники бойових дій мають пільги на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва. Відповідно ці відносини є такими, що стосуються прав учасників бойових дій. Таким чином, приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що позивач звернувся за захистом порушеного права як УБД, який має пільги на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Разом з тим практика Верховного Суду із цього питання не є однозначною.
Зокрема, в низці справ Верховний Суд повторно звернув увагу, що, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус УБД (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет і підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст. 12, 22 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Сама собою наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
За таких обставин Верховним Судом скаржникам — УБД було відмовлено у звільненні від сплати судового збору у справах № 380/1139/23 (рішення від 05.09.2023), № 320/14700/21 (11.12.2023), № 560/4971/21 (16.02.2022).
Натомість при аналогічних обставинах Верховний Суд послався на те, що спір стосується соціальних прав УБД (призначення пенсії за вислугу років, перерахунок пенсії) та дійшов висновку про те, що позивач звільняється від сплати судового збору в судах всіх інстанцій. Це справи № 600/ 1927/23-а (рішення від 12.12.2023), № 520/10453/23 (рішення від 21.11.2023), хоча зазначені права, за захистом яких подано позови до суду, положеннями ст. 22 Закону № 3551 не передбачено.
З наведених судових рішень можна зробити висновок, що наявність права не забезпечує його безумовну дію, не менш важливим моментом є необхідність його правильного обґрунтування та акцентування уваги на цьому, а також зазначення актуальної практики ВС із цього питання.
Систематизуючи недоліки, задля їх уникнення можна виокремити, що при використанні законного права на пільгу щодо сплати судового збору варто звернути увагу на:
— надання доказів наявності такого права (це може бути посвідчення, довідка, заява);
— обґрунтування належності предмета і підстави спору.
Недопущення таких недоліків на початкових стадіях формування позовної заяви чи скарги може суттєво зменшити час на вирішення спору.
Оксана Полотнянко, адвокат, кандидатка економічних наук, голова Секції з питань захисту персональних даних та права на доступ до інформації Комітету НААУ з питань захисту прав людини, регіональний представник складу Ради Комітету ЗПЛ НААУ, членкиня Ради адвокатів Вінницької області
