Суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря у 2010 році як науковиця не рекомендувала розглядати подання щодо обмеження терміну перебування іноземних військ в Україні.
Про це повідомляє Радіо Свобода.
Це був її науковий висновок як доцентки кафедри Київського національного університету імені Т. Шевченка на запит Конституційного суду. Саме на цей висновок тоді, зокрема, спирався КСУ, коли зрештою ухвалив рішення відмовити у відкритті справи по суті, це сталось напередодні голосування за Харківські угоди, які продовжили перебування Чорноморського флоту Росії в Криму.
У 2010 році президент Віктор Ющенко та 50 народних депутатів звернулись до КСУ з конституційними поданнями, в яких попросили роз’яснити норми основного закону щодо обмеження терміну розміщення іноземних військових баз в Україні.
Термін дії угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України спливав у 2017 році.
Тодішній перший заступник секретаря РНБО Володимир Огризко пояснював, що «президент хоче отримати тлумачення того, чи можливе продовження договору, який регламентує розміщення іноземної військової бази (ЧФ РФ) на території України».
У депутатському поданні обранці також просили розтлумачити Конституцію про тимчасовість перебування іноземних військових формувань на умовах оренди, чи мова йшла лише про один термін.
КСУ звернувся до університету імені Шевченка з проханням «висловити думку вчених-фахівців щодо питань, порушених у конституційних поданнях». У відповідь у вищому навчальному закладі направили науковий висновок, підготовлений на той момент доценткою кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Ольгою Совгирею.
У висновку вона зазначила, що це питання «не повинно розглядатися Конституційним судом на предмет його офіційного тлумачення, оскільки здійснення тлумачення (…) в даному випадку, неможливе та може призвести до втручання Конституційного суду України у політичні питання».
20 квітня 2010-го року Конституційний суд відмовив у відкритті цих конституційних подань, спираючись, зокрема, на цей науковий висновок. Проти такого рішення був суддя КСУ Віктор Шишкін, який написав окрему думку щодо цього.
Невдовзі Верховна Рада проголосувала за продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту в Криму з 2017-го до 2042-го року.
Згодом, як повідомляють «Схеми», саме на це рішення Конституційного суду, спиралися прибічники президента Віктора Януковича щодо продовження перебування російського флоту в Україні.
Так донедавна перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко в статусі заступника міністра закордонних справ України у 2010 році переконував депутатів на закритому засіданні комітету ВР з питань національної безпеки і оборони підтримати ратифікацію Харківських угод. Зокрема, він посилався саме на це рішення КСУ.
«20 квітня цього року (2010) Конституційний суд України ухвалив рішення відмовити у відкритті провадження у справі щодо конституційного подання Президентом України щодо термінів перебування іноземних військових формувань на території України… відтак укладення угоди від 21 квітня цього року відбулося виключно з дотриманням Конституції (голосуванню у парламенті передувало підписання угоди в Харкові 21 квітня 2010 року між тодішніми президентами Дмитром Мєдвєдєвим і Віктором Януковичем – ред.)», – зазначав Демченко, як свідчить стенограма засідання комітету, яку розшукали «Схеми» в архіві ВР.
27 квітня 2010-го року Верховна Рада ратифікувала Харківські угоди.
За день до голосування відбулось закрите засідання безпекового комітету, на якому окремі політики просували ідею ухвалення цих угод. Серед них – нещодавно звільнений Руслан Демченко. Журналісти «Схем» розшукали в архіві Верховної Ради стенограму із цього засідання і опублікували у розслідуванні.
У 2021 році РНБО доручила СБУ проаналізувати обставини підготовки і ратифікації Харківських угод. За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, це рішення Верховної Ради згодом стало однією з причин російської анексії Криму та вплинуло на початок війни на Донбасі у 2014 році.
У СБУ повідомили, що розпочали досудове розслідування «за фактом вчинення державної зради у період з 2008 по 2010 роки». Кримінальне провадження відкрили «щодо службових осіб органів державної влади». За попередніми даними СБУ, підписання угод призвело до збільшення кількості особового складу військових формувань і спецслужб РФ, які згодом були причетні до анексії Криму.
27 липня 2022-го року Верховна Рада призначила Ольгу Совгирю на посаду судді Конституційного суду. Журналісти звернулись до неї з проханням про коментар і досі чекають на відповідь.
Тим часом, вже під час роботи в Конституційному Суді України скандальна суддя організувала у суді “сімейний підряд”.
Ефективна робота всіх органів влади під час триваючої війни має критичне значення для України. На жаль, непоодинокими лишаються випадки, коли замість забезпечення оптимізації роботи і підвищення ефективності, окремі посадовці, незважаючи на складні виклики, що стоять перед державою, використовують своє службове положення в особистих цілях.
І якщо у виконавчій і законодавчій владі суспільство звертає увагу на зловживання недобросовісних посадовців, то у судовій їхні сумнівні дії часто залишаються без належної уваги. Сьогодні хотілося б поговорити про таку поведінку з боку окремих суддів Конституційного Суду України на прикладі “плідної співпраці” судді Ольги Совгирі зі своїм помічником.
З 2016 року в Україні запроваджений особливий вид конституційного звернення – конституційна скарга. Якщо особи вважають, що застосований в остаточному судовому рішенні в їхній справі закон України суперечить Конституції держави, то можуть подати конституційну скаргу до Конституційного Суду України (КСУ). Тобто, це додатковий інструмент захисту прав фізичних та юридичних осіб. Раніше таке право мали лише окремі органи влади.
Про це зазначає голова Асоціації судових репортерів України, засновник ГО “Центр викривачів корупції” Сергій Козлов, повідомляє Цензор.
Питання ефективності запровадженого в Україні механізму конституційних скарг – дискусійне. Є низка моментів, в яких цей інструмент може бути вдосконалений, але це вже тема для окремого великого матеріалу. Однак безперечно, що завдяки цьому інструменту вже була ухвалена низка важливих рішень в масштабі всієї держави. Так, у червні 2019 року за конституційною скаргою КСУ визнав неконституційним право Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) подавати позови щодо недійсності угод.
І це лише один приклад того, яку вагу має цей інструмент. Варто згадати й про те, що він має суттєве значення в контексті європейської інтеграції України, зокрема, виконання Європейської конвенції з прав людини.
Тож є розуміння, що конституційна скарга – це важлива і необхідна складова правової держави. Але, на жаль, практика показує, що саме розуміння її дієвості потягнуло за собою спроби певного роду зловживань, масштаби яких наразі можливо не помітні, але в перспективі можуть мати вкрай негативні наслідки для України. Йдеться про “професійних конституційних скаржників”, які мають безпосереднє відношення до самого суду.
Конституційний скаржник… з КСУ
Один із неминучих наслідків запровадження інституту конституційної скарги – збільшення навантаження на КСУ. Якщо у 2016 році, коли були запроваджені відповідні законодавчі зміни, до КС надійшло лише 39 конституційних скарг, то у 2018 році їхня кількість сягнула вже майже 700, дещо скоротившись у подальші роки і значно зменшившись, із зрозумілих причин, у 2022 році. У 2023 році ця цифра знову зросла – до 412.
Звичайно, далеко не всі скарги доходять до розгляду, частині заявників з різних причин відмовляють у розгляді конституційного провадження. Втім, масштаби в будь-якому разі доволі значні.
Тому особливу увагу привертає ситуація, коли в переліку скаржників виникає одна і та сама людина. Звичайно, ніхто не обмежений у праві подавати конституційні скарги. До того ж, інколи виникають дещо абсурдні ситуації, коли людина раз по раз подає одну й ту саму конституційну скаргу, оформлену неналежним чином, раз по раз отримує відмову, але не зупиняється.
Та є й набагато “цікавіші” ситуації. До прикладу, з 2018 року до КС надійшло понад 20 скарг від громадянина В’ячеслава Юрійовича Плескача. Вони вже стосувалися різних питань – від конституційності положень Кодексу адміністративного судочинства і Цивільного процесуального кодексу, до законів “Про доступ до публічної інформації” та “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Така активність привертає до себе увагу, в першу чергу, через те, що В’ячеслав Плескач був помічником народної депутатки Ольги Совгирі, коли та була представницею Верховної Ради у КСУ. У липні 2022 року вона зі скандалом була призначена… суддею Конституційного Суду України. Більше того, вже у серпні того ж року В’ячеслав Плескач став науковим консультантом у патронатній службі Совгирі, як судді КСУ. Саме після призначення Ольги Совигрі суддею, В’ячеслав Плескач активізувався, як “скаржник”. Лише за минулий рік він подав до КСУ 10 скарг.
Фото Вячеслава Плескача зі сторінки у Facebook: https://www.facebook.com/mister.slava
Тобто факти свідчать про прямий зв’язок між роботою Ольги Совгирі у КСУ і “конституційною активністю” її помічника. При цьому, конфлікт інтересів очевидний. І виникає багато запитань щодо того, в яких цілях з’являються все нові й нові скарги, про які не могла не знати суддя КСУ.
Заради справедливості слід зазначити, що далеко не всі скарги Плескача КСУ приймає до розгляду. З іншого боку, деякі його скарги КС розглядає набагато швидше, аніж скарги інших заявників.
Так, наприклад, скаргу від 8 грудня минулого року про конституційність пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК колегія суддів розглянула вже 20 грудня (тоді у відкритті провадження було відмовлено). Зазвичай від подання скарги до її розгляду КСУ проходить місяць-два, як було у випадку скарги Плескача від 10 листопада про конституційність частини шостої статті 45 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, яку вже прийняли до розгляду і розглядали на відкритій частині пленарного засідання Першого сенату КСУ 17 січня цього року.
КСУ “не бачить” конфлікту інтересів
Ще більше питань викликає той факт, що до цього “марафону конституційних скарг” долучають не лише помічника судді, але й його родичів. Так, у травні 2023 року до КСУ надійшла скарга від Ганни Григорівни Плескач, матері помічника Ольги Совгирі. Вона оскаржувала конституційність частини 1 статті 90 Кримінального процесуального кодексу України.
І отут сталася кричуща ситуація, яка кидає тінь на роботу КСУ в цілому. Тоді Ольга Совгиря, яка входить до складу Першого сенату КСУ, заявила про самовідвід, зважаючи на перераховані вище обставини і її зв’язки із В’ячеславом Плескачем. Далі наводимо цитату з ухвали КСУ.
“Суддя Конституційного Суду України Совгиря О.В. 11 травня 2023 року звернулася до Першого сенату Конституційного Суду України із заявою про самовідвід, у якій зазначила, що Плескач Ганна Григорівна є матір’ю Плескача В’ячеслава Юрійовича, який працював на посаді її помічника-консультанта як народного депутата України з 3 вересня 2020 року по 27 липня 2022 року, а з 8 серпня 2022 року по 4 січня 2023 року – у її патронатній службі на посаді наукового консультанта судді Конституційного Суду України”.
Розглянувши цю заяву, КСУ відхилив самовідвід Совгирі, вирішивши, що ці обставини “не є такими, що вказують на наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів і не можуть вплинути на об’єктивність та неупередженість судді Конституційного Суду України під час розгляду цієї справи”.
Надалі ж Перший сенат КСУ, до складу якого входить Ольга Совгиря, розглядав і низку інших скарг В’ячеслава Плескача, наприклад, вже згадану – щодо конституційності закону про адвокатуру. У відкритих джерелах інформації про те, що Совгиря і тут заявляла самовідвід – немає, виходячи з матеріалів засідань КСУ – вона брала участь у розгляді.
Тож лишається тільки здогадуватися, чи була скарга Ганни Плескач (яка ні до, ні після того жодного разу не зверталася до КСУ) інструментом для “легітимізації” участі Ольги Совгирі у розгляді скарг, до підготовки яких вона може мати безпосередній зв’язок?
Не можна лишати поза увагою і питання щодо того, якою є мета такої “активності”? Чому Ольга Совгиря використовує пов’язаних осіб для того, щоб оцінювати конституційність норм законодавства? А КСУ – дозволяє їй “безконфліктно” розглядати конституційні скарги свого помічника? А головне питання в цій ситуації – чи дійсно суддя стоїть на сторожі Конституції, чи діє в чиїхось інтересах і створює передумови для “перегляду” “незручних” для когось положень законодавства?
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
