Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з акредитації України (далі – НААУ) про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суди встановили, що сторони перебували у трудових відносинах.
18 січня 2022 року позивача звільнено з посади заступника директора з акредитації у зв’язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач зазначав, що реального скорочення штату не відбулось, а скорочення фактично було зведено до перейменування посад заступників керівника, що свідчить про формальність процедури скорочення та її направленість на обґрунтування його звільнення і зловживанням правом з боку роботодавця.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з акредитації у зв’язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації) НААУ з 18 січня 2022 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то після звільнення позивач працевлаштувався та виконує іншу оплачувану роботу, однак не надав до суду відповідних доказів щодо розміру заробітної плати, яку він отримував за час вимушеного прогулу, що позбавляє суд можливості здійснити розрахунок середнього заробітку за цей період за вирахуванням такої суми.
Також позивач не довів наявності обставин, визначених статтею 237-1 КЗпП України, тому відсутні підстави для компенсації моральної шкоди.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та постанову суду апеляційної інстанції, передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
Верховний Суд зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування
власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Обов’язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Верховний Суд вказав, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 (провадження № 61-2053св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/113815830.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
