Під час розгляду питання щодо розподілу судових витрат положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання в разі необхідності, не виключають обов’язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
01 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, скасування запису про обтяження, скасування арешту майна.
Справу суди розглядали неодноразово.
Останнім рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернувся до апеляційного суду із заявою про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача понесених витрат на
професійну правничу допомогу, зазначивши, що у відзиві на апеляційну скаргу
відповідачем на виконання вимог частини першої статті 134, частини першої
статті 137 ЦПК України, було вказано орієнтовний розрахунок суми судових
витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв’язку з розглядом справи із зазначенням, що докази понесених витрат будуть надані відповідно до вимог
частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Апеляційний суд розглянув заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи і додатковою постановою частково задовольнив цю заяву.
Постановою Верховного Суду оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.
Статтею 270 ЦПК України визначено вимоги для прийняття додаткового рішення суду, тлумачення положень цієї статті дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід’ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення – засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат на правничу допомогу.
У процедурі розгляду заяви про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд
заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається
компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає
судове засідання.
Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов’язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Враховуючи те, що постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за
результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, додаткова постанова відповідно до вимог ЦПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення.
Усупереч наведеному суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.
Зазначене унеможливило для іншої сторони надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п’ята, шоста статті 137 ЦПК України), що є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719св23) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114623041.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
