Категорія: Новини

  • Коли ВС не вбачає підстав для пом’якшення покарання водію, який у стані сп’яніння здійснив наїзд на блокпост та спричинив загибель військовослужбовця

    За матеріалами справи засуджений, грубо порушуючи вимоги підпунктів «б» і «д» п. 2.3, п. 12.3 ПДР, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, допустив зіткнення з легковим автомобілем, а після того – з бетонною огорожею стаціонарного блокпосту, за якою знаходилися один військовослужбовець та два добровольці, і, продовжуючи рух, здійснив на них наїзд. Внаслідок цієї ДТП військовослужбовець загинув на місці події, а добровольці отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості.

    Суд першої інстанції встановив, що порушення засудженим ПДР перебуває в  прямому причинному зв’язку з ДТП та її наслідками, і засудив водія за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 6 років.

    Апеляційний суд скасував цей вирок та ухвалив новий, яким призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 9 років.

    У касаційній скарзі захисник вказав, що призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу винного внаслідок суворості.

    Підстав для пом’якшення засудженому покарання колегія суддів ККС ВС не вбачає. Призначене засудженому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України за обставин цієї справи відповідає меті, визначеній у ст. 50 КК України. Хоча правопорушення вчинене з необережності, але внаслідок ДТП загинула людина. Поряд із цим були враховані дані про особу винного, а саме його вік, відсутність судимостей, позитивна характеристика, наявність на утриманні малолітньої дочки, а також добровільне часткове відшкодування моральної шкоди. Взято до уваги і думку потерпілої, яка просила збільшити розмір додаткового покарання.

    Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду, залишаючи без зміни вирок апеляційного суду.

    Постанова ККС ВС від 20 серпня 2024 року у справі № 686/13390/22 (провадження № 51-1258км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121320975.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Про актуальну практику іпотечних спорів з огляду на участь нотаріуса: судді ВС у Касаційному цивільному суді Петров

    Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров виступив із доповіддю «Актуальна практика іпотечних спорів: з огляду на участь нотаріуса».

    Про це повідомляє Судова влада.

    Він проаналізував постанову ВП ВС від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, в якій зазначено, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов’язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Суд зробив висновок, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

    У постанові від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 ВП ВС дійшла висновку, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги; в разі відступлення банком права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, в результаті чого вона зареєструвала право власності на предмет іпотеки – нерухоме майно і відступила на користь третьої особи, іпотекодавець як власник такого майна вправі звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача. При цьому для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним і скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві.

    У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо застосування позовної давності до основної і додаткової вимог у зобов’язанні, визначивши, що переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки й навпаки, оскільки слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов’язанням (actioinpersonam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actioinrem).

    Євген Петров також розповів про практику ВП ВС щодо отримання новим іпотекодержателем дубліката договору іпотеки від нотаріуса; звернення стягнення на предмет іпотеки та заборони на предмет іпотеки; мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки та ін.

    Крім того, доповідач звернув увагу на Закон України від 27 липня 2022 року № 2455-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану», яким забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Про актуальну практику іпотечних спорів з огляду на участь нотаріуса: судді ВС у Касаційному цивільному суді Петров

    Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров виступив із доповіддю «Актуальна практика іпотечних спорів: з огляду на участь нотаріуса».

    Про це повідомляє Судова влада.

    Він проаналізував постанову ВП ВС від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, в якій зазначено, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов’язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Суд зробив висновок, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

    У постанові від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 ВП ВС дійшла висновку, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги; в разі відступлення банком права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, в результаті чого вона зареєструвала право власності на предмет іпотеки – нерухоме майно і відступила на користь третьої особи, іпотекодавець як власник такого майна вправі звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача. При цьому для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним і скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві.

    У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо застосування позовної давності до основної і додаткової вимог у зобов’язанні, визначивши, що переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки й навпаки, оскільки слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов’язанням (actioinpersonam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actioinrem).

    Євген Петров також розповів про практику ВП ВС щодо отримання новим іпотекодержателем дубліката договору іпотеки від нотаріуса; звернення стягнення на предмет іпотеки та заборони на предмет іпотеки; мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки та ін.

    Крім того, доповідач звернув увагу на Закон України від 27 липня 2022 року № 2455-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану», яким забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Про актуальну практику іпотечних спорів з огляду на участь нотаріуса: судді ВС у Касаційному цивільному суді Петров

    Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров виступив із доповіддю «Актуальна практика іпотечних спорів: з огляду на участь нотаріуса».

    Про це повідомляє Судова влада.

    Він проаналізував постанову ВП ВС від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, в якій зазначено, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов’язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Суд зробив висновок, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

    У постанові від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 ВП ВС дійшла висновку, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги; в разі відступлення банком права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, в результаті чого вона зареєструвала право власності на предмет іпотеки – нерухоме майно і відступила на користь третьої особи, іпотекодавець як власник такого майна вправі звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача. При цьому для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним і скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві.

    У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо застосування позовної давності до основної і додаткової вимог у зобов’язанні, визначивши, що переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки й навпаки, оскільки слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов’язанням (actioinpersonam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actioinrem).

    Євген Петров також розповів про практику ВП ВС щодо отримання новим іпотекодержателем дубліката договору іпотеки від нотаріуса; звернення стягнення на предмет іпотеки та заборони на предмет іпотеки; мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки та ін.

    Крім того, доповідач звернув увагу на Закон України від 27 липня 2022 року № 2455-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану», яким забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Заміна адвоката не входить у перелік за ч. 3 ст. 404 КПК підстав, за яких апеляційний суд зобов’язаний повторно дослідити докази

    Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  

    головуючого                                      ОСОБА_1 ,

    суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3

    за участю:

    секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

    прокурора                                          ОСОБА_5 ,

    представника потерпілих              ОСОБА_6 ,

    потерпілих                                         ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

    захисника                                          ОСОБА_9

    розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, а також представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019110000000511 за обвинуваченням

    ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

    у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

    Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

    За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

    Постановлено стягнути з ОСОБА_10 : на користь потерпілого ОСОБА_7 10950 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_8 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

    Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

    Вироком суду встановлено, що ОСОБА_10 08 липня 2019 року, приблизно о 09:19 год., поблизу смт. Калинівка Васильківського району Київської області, керуючи технічно справним автомобілем «VOLVO S60», р.н. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху (далі ПДР) не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, всупереч п. 12.6 (ґ) ПДР рухався зі швидкістю 125…140 км/год, при виявленні пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, в порушення вимог п. 18.1 ПДР під час зменшення швидкості змінив напрямок руху вправо, при цьому в порушення п. 10.1 ПДР не переконався в безпечності свого маневру. В результаті ОСОБА_10 допустив наїзд на пішохода, яка на момент наїзду залишила початковий «коридор руху» автомобіля.

    Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, які стали причиною її смерті.

    Порушення водієм ОСОБА_10 вимог п.п. 2.3 (б), 10.1, 12.6 (ґ) та 18.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками у вигляді смерті потерпілої.

    Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

    У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що на досудовому розслідуванні та під час розгляду провадження в суді першої інстанції засуджений не користувався допомогою захисника, тому позиція сторони захисту не була врахована. В свою чергу апеляційний суд безпідставно, всупереч ч. 3 ст. 404 КПК України, відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, які захисник вважав недопустимими, що вплинуло на правильність перевірки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин. При цьому в ухвалі не наведено докладних мотивів на спростування усіх доводів апеляційної скарги, а тому ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.

    Представник потерпілих у касаційних скаргах просить скасувати ухвалу апеляційного суду внаслідок м`якості призначеного засудженому покарання. Зазначає, що апеляційний суд не навів переконливих мотивів на спростування доводів потерпілих щодо м`якості покарання, не врахував ставлення засудженого до скоєного злочину та його наслідків, невизнання ним своєї вини, що перед потерпілими не вибачився, завдану шкоду не відшкодував, ухилявся від виконання вироку, внаслідок чого був оголошений у розшук.

    Позиції інших учасників судового провадження

    На касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 представник потерпілих подав заперечення, в яких просив залишити скаргу без задоволення.

    Захисник у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу та залишити без задоволення скаргу представника потерпілих.

    Потерпілі та їх представник підтримали свої скарги у повному обсязі, а також вважали скаргу захисника безпідставною.

    Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника та погоджувалася із доводами скарги представника потерпілих та просила її задовольнити і скасувати ухвалу апеляційного суду.

    Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

    Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

    Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

    При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

    Мотиви суду

    Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

    Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.

    Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

    Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

    У касаційній скарзі захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.

    Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

    Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просив повторно дослідити всі письмові докази з тих підстав, що він особисто не брав участі в суді першої інстанції та не мав можливості під час дослідження доказів заперечувати щодо їх допустимості.

    Положеннями ст. 20 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

    Тобто, право на захист передбачає різні форми його реалізації, а залучення захисника – лише одна з цих форм, яка не замінює собою інші.

    Відповідно до матеріалів кримінального провадження, захист прав засудженого ОСОБА_10 у суді першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_12 , який брав активну участь у судовому провадженні. Жодних зауважень на дії захисника від обвинуваченого не висловлювалося.

    Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.

    Такі можливості обвинувачений реалізував у повному обсязі.

    Суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити докази лише за наявності підстав, чітко зазначених у ч. 3 ст. 404 КПК України. Подальша заміна захисника не входить у перелік цих підстав та не тягне за собою повторне дослідження доказів. За таких обставин апеляційний суд не мав передбачених законом підстав для здійснення повторного дослідження всіх письмових доказів, як про це просив захисник.

    При цьому апеляційний суд у межах своїх повноважень розглянув усі доводи апеляційних скарг та надав на них умотивовані відповіді, з якими погоджується суд касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, тому доводи касаційних скарг неприйнятні.

    Касаційні скарги захисника та представника потерпілих містять мотиви стосовно невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного. При цьому захисник стверджує про суворість цього покарання, а представник потерпілих – про його м`якість.

    Ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

    Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

    Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

    Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого – це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

    Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

    Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

    Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

    Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

    Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

    Наведених вимог закону судом було дотримано.

    При призначенні ОСОБА_10 покарання суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу винного, який вину не визнав, не надав критичного осуду скоєному, хоча й необережному злочину, проте такому, що призвів до загибелі людини. Обставини події, а саме, що ОСОБА_10 допустив грубі порушення ПДР, керуючи транспортним засобом з перевищенням швидкості скоїв наїзд на пішохода, яка перетинала дорогу по пішохідному переходу. Також суд урахував, що винний позитивно характеризується, працює на посаді водія, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, взяв до уваги стан його здоров`я, досудову доповідь, де зазначено про низький ризик ймовірної небезпеки особи для суспільства, думку прокурора та потерпілих щодо призначення покарання. Крім того, судом враховано ставлення обвинуваченого до своїх дій та наслідків, а саме, що він категорично заперечував свою вину, вважав винуватою саме пішохода, не вибачився перед потерпілими. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, судами не встановлено.

    Враховуючи усі наведені дані, а також конкретні обставини скоєного, суд дійшов переконливого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_10 без ізоляції від суспільства та обрав йому покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, із призначенням додаткового покарання. Разом із тим, суд взяв до уваги усі дані про особу винного та дійшов переконливого висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі у середньому розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

    Представник потерпілих вважаючи, що слід було призначити більш суворе покарання, не зазначає, що не було враховано судом при призначенні покарання і могло вплинути на збільшення терміну основного покарання. Крім того, суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху. Тому думка потерпілих у цьому кримінальному провадженні враховується судом поруч з іншими обставинами під час вирішення питання про покарання.

    Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального  правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

    Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.

    Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

    З цих підстав суд ухвалив:

    Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_9 , представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

    Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Оформлення дозволу на постійне проживання в іншій країні не зумовлює виникнення у інших осіб обов`язків щодо вчинення дій, які сприятимуть такому оформленню

    Батько дитини звернувся до суду з позовом, у якому просив зобовʼязати матір провести медичний огляд дитині, з метою отримання медичної довідки для оформлення дозволу на постійне проживання в Канаді.

    Позов обґрунтував тим, що дитина проживає разом з відповідачкою в місті Києві, а позивач перебуває в Канаді. В подальшому позивач планує зі згоди відповідачки брати дитину в Канаду на час канікул. Позивач подав документи для оформлення дозволу на постійне проживання в Канаді. В подальшому, будучи громадянином Канади позивач міг би оформити тимчасовий дозвіл на проживання дитини у Канаді, з посиланням на те, що в Канаді набагато краще ніж в Україні рівень життя і соціальної захищеності. Для оформлення дозволу на постійне проживання позивачу необхідно надати довідки про медичні огляди заявника і дитини, однак, відповідачка проігнорувала його звернення.

    Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

    Суд зазначив, що у цій справі позивачем не надано жодних доказів або переконливих аргументів, які би підтверджували, що проведення медичного огляду для дитини, про який просить позивач, буде відповідати саме інтересам дитини.

    Суд звернув увагу, що будь-які медичні маніпуляції, особливо якщо вони передбачають медичні обстеження, збирання біологічного матеріалу, не є звичними та повсякденними подіями для дитини.

    Суд наголосив, що батьки безумовно мають право і навіть обов`язок піклуватись про здоров`я дитини, однак позовні вимоги заявлені з інших підстав.

    Суд зробив висновок, що відповідно до заявлених позивачем аргументів, позов заявлений у власних інтересах позивача, якому необхідно оформити документи на право проживання в Канаді. Водночас, бажання позивача оформити право на проживання в іншій країні, відповідно до законодавства України не зумовлює виникнення жодних обов`язків у інших осіб щодо вчинення на його користь дій, які мають сприяти в такому оформленні.

    Суд зазначив, що дитина проживає з матір`ю, водночас питання про зміну місця проживання дитини позивач не ставив. Незважаючи на те, що суд не обізнаний про рівень соціальної захищеності в Канаді, і таких доказів позивачем не подавалось, на переконання суду, в Україні існують достатні можливості для забезпечення дитині належних умов виховання, розвитку і соціального захисту.

    Рішення суду не оскаржувалось і набрало законної сили.

    З текстом судового рішення можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120137883

    Оболонський районний суд міста Києва

  • Суддю Чуднівського райсуду Житомирської області Леська Максима тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя

    Суддю Чуднівського районного суду Житомирської області Леська Максима Олександровича тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя на підставі рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

    Про це повідомляє ВРП.

    Рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади ухвалила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 11 вересня 2024 року.

    Згідно із частиною сьомою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частиною другою статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», враховуючи рішення, ухвалене Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя 11 вересня 2024 року, суддю Чуднівського районного суду Житомирської області Леська Максима Олександровича, відсторонено від здійснення правосуддя.

    У разі ухвалення органом, що розглядає справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади такий суддя автоматично тимчасово відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення рішення про його звільнення з посади Вищою радою правосуддя.

    Судді вважаються тимчасово відстороненими від здійснення правосуддя без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення.

    Строк дії відсторонення суддів від здійснення правосуддя – до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про їх звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Суддю Чуднівського райсуду Житомирської області Леська Максима тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя

    Суддю Чуднівського районного суду Житомирської області Леська Максима Олександровича тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя на підставі рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

    Про це повідомляє ВРП.

    Рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади ухвалила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 11 вересня 2024 року.

    Згідно із частиною сьомою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частиною другою статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», враховуючи рішення, ухвалене Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя 11 вересня 2024 року, суддю Чуднівського районного суду Житомирської області Леська Максима Олександровича, відсторонено від здійснення правосуддя.

    У разі ухвалення органом, що розглядає справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади такий суддя автоматично тимчасово відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення рішення про його звільнення з посади Вищою радою правосуддя.

    Судді вважаються тимчасово відстороненими від здійснення правосуддя без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення.

    Строк дії відсторонення суддів від здійснення правосуддя – до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про їх звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Зупинення провадження у справах про адмінправопорушення із застосуванням ст. 335 КПК: адвокат Калініченко

    Суди загальної юрисдикції започаткували практику зупинення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, застосовуючи статтю 335 КПК України. Практика та корупційні ризики

    Про це пише адвокат Ігор Калініченко в блозі на liga.net.

    14.04.2022 року було прийнято Закон України № 2201-ІХ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», яким ч. 1 ст. 335 КПК України була викладена в абсолютно новій редакції і набула такого змісту: «У разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору».

    Після набуття чинності даної норми, суди за клопотаннями сторін процесу, або ж з власної ініціативи почали її застосовувати, та зупиняти провадження з розгляду кримінальних справах.

    Довгий час лише Вищий антикорупційний суд не міг сприйняти законодавчі зміни, проте крапку в цьому питанні поставила Апеляційна палата ВАКС, яка при розгляді справи №991/5181/20 (провадження № 11-кп/991/4/22) зазначила: «Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК України (в редакції Закону України від 14.04.2022 р. № 2201 – ІХ), якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби. Зазначена підстава є безумовною та безальтернативною (окрім здійснення спеціального судового провадження)»

    Аналогічну правову позицію щодо тлумачення положень ч. 1 ст. 335 КПК України висловлено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у справі № 463/11055/21 (постанова від 21.11.2022 року).

    Проте, не так давно суди загальної юрисдикції започаткували практику зупинення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, застосовуючи аналогію закону, а саме вищезазначену ст. 335 КПК України.

    Пропоную детальніше розглянути дане питання, та встановити позиції судів апеляційної інстанції, та судів загальної юрисдикції.

    Зведена позиція судів загальної юрисдикції при зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Отже, при зупиненні проваджень, суди загальної юрисдикції застосовують таке обґрунтування: «Нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Оскільки інші кодекси України, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України, містить відповідні правові норми, тому при розгляді даного питання підлягає застосуванню аналогія закону.

    Відповідно до ст.335 КПК України, у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.

    Враховуючи викладене, деякі суди вважають, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, у тому числі за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід зупинити до звільнення правопорушника з військової служби»

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Святошинський районний суд м. Києва, справа № 759/7781/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/120016033Солом`янський районний суд м. Києва справа № 760/744/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/119724296

    Голосіївський районний суд м. Києва справа № 752/20109/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/120807770

    Вінницький міський суд Вінницької області, справа № 127/5689/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118615857

    Ковпаківський районний суд м. Суми, справа № 592/2801/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118191482

    Зведена позиція судів загальної юрисдикції при відмові у зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Отже, при відмові зупиненні проваджень, суди загальної юрисдикції застосовують таке обґрунтування: «Справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП підлягають розгляду в межах строку, визначеного 38 КУпАП, а саме, адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. Аналізуючи зазначені норми та джерела права, суд вважає, що ключовим при вирішенні питання щодо зупинення судового провадження є не сама по собі відповідність фактичної ситуації одній з обставин, закріпленій у частині 1 статті 335 КПК, а й те, що її існування призводить до об`єктивної неможливості обвинуваченого брати участь у судовому провадженні. Неможливість брати участь у судовому засіданні під час судового провадження має бути пов`язана з незалежними від волі особи, яка притягується до відповідальності, обставинами.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Оболонський районний суд м. Києва справа № 756/5942/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/121054292

    Голосіївський районний суд м. Києва, справа № 752/8054/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117675314

    Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя. Справа № 335/12595/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117320983

    Ратнівський районний суд Волинської області, справа № 166/834/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/119647081

    Малиновський районний суд м. Одеси. Справа 521/11851/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118892856

    Зведена позиція судів апеляційної інстанції при зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Запорізький апеляційний суд, справа № 335/7633/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118939479

    Дніпровський апеляційний суд. Справа № 204/9197/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117268574#

    Зведена позиція судів апеляційної інстанції при відмові у зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Харківський апеляційний суд, справа № 644/3750/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/120068046

    Кропивницький апеляційний суд, справа № 398/436/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118782279

    З аналізу вищенаведеного, можна дійти висновку і ствердно зауважити, що стала судова практика по вирішенню питань по зупиненню провадження у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України – відсутня.

    Відсутність позиції Верховного Суду в аспекті застосування статті 335КПК України при розгляді справ про адміністративні правопорушення, може породжувати корупційні ризики.

    Так, якщо зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення, із застосуванням ст. 335 КПК України, де присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою виглядає цілком логічною. То зупинення провадження при розгляді статті 130 КУпАП виглядає, м’яко кажучи, не переконливо.

    Згідно з ч.1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

    Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП.

    Окрім цього, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією.

    Також слід зазначити, що наведені вище положення ст. 268 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

    Зважаючи на те, що майже вся судова практика по зупиненню провадження у справах про адміністративні правопорушення приймається при розгляді справ за ч.1 ст.130 КУпАП – це може свідчити про можливі корупційні ризики.

    Отже, доцільність застосування статті 335КПК України при прийнятті рішень про зупинення провадження у справах про адміністративне правопорушення може мати місце лише тоді, коли інкримінованою статтею передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

  • Зупинення провадження у справах про адмінправопорушення із застосуванням ст. 335 КПК: адвокат Калініченко

    Суди загальної юрисдикції започаткували практику зупинення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, застосовуючи статтю 335 КПК України. Практика та корупційні ризики

    Про це пише адвокат Ігор Калініченко в блозі на liga.net.

    14.04.2022 року було прийнято Закон України № 2201-ІХ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», яким ч. 1 ст. 335 КПК України була викладена в абсолютно новій редакції і набула такого змісту: «У разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору».

    Після набуття чинності даної норми, суди за клопотаннями сторін процесу, або ж з власної ініціативи почали її застосовувати, та зупиняти провадження з розгляду кримінальних справах.

    Довгий час лише Вищий антикорупційний суд не міг сприйняти законодавчі зміни, проте крапку в цьому питанні поставила Апеляційна палата ВАКС, яка при розгляді справи №991/5181/20 (провадження № 11-кп/991/4/22) зазначила: «Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК України (в редакції Закону України від 14.04.2022 р. № 2201 – ІХ), якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби. Зазначена підстава є безумовною та безальтернативною (окрім здійснення спеціального судового провадження)»

    Аналогічну правову позицію щодо тлумачення положень ч. 1 ст. 335 КПК України висловлено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у справі № 463/11055/21 (постанова від 21.11.2022 року).

    Проте, не так давно суди загальної юрисдикції започаткували практику зупинення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, застосовуючи аналогію закону, а саме вищезазначену ст. 335 КПК України.

    Пропоную детальніше розглянути дане питання, та встановити позиції судів апеляційної інстанції, та судів загальної юрисдикції.

    Зведена позиція судів загальної юрисдикції при зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Отже, при зупиненні проваджень, суди загальної юрисдикції застосовують таке обґрунтування: «Нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Оскільки інші кодекси України, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України, містить відповідні правові норми, тому при розгляді даного питання підлягає застосуванню аналогія закону.

    Відповідно до ст.335 КПК України, у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.

    Враховуючи викладене, деякі суди вважають, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, у тому числі за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід зупинити до звільнення правопорушника з військової служби»

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Святошинський районний суд м. Києва, справа № 759/7781/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/120016033Солом`янський районний суд м. Києва справа № 760/744/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/119724296

    Голосіївський районний суд м. Києва справа № 752/20109/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/120807770

    Вінницький міський суд Вінницької області, справа № 127/5689/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118615857

    Ковпаківський районний суд м. Суми, справа № 592/2801/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118191482

    Зведена позиція судів загальної юрисдикції при відмові у зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Отже, при відмові зупиненні проваджень, суди загальної юрисдикції застосовують таке обґрунтування: «Справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП підлягають розгляду в межах строку, визначеного 38 КУпАП, а саме, адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. Аналізуючи зазначені норми та джерела права, суд вважає, що ключовим при вирішенні питання щодо зупинення судового провадження є не сама по собі відповідність фактичної ситуації одній з обставин, закріпленій у частині 1 статті 335 КПК, а й те, що її існування призводить до об`єктивної неможливості обвинуваченого брати участь у судовому провадженні. Неможливість брати участь у судовому засіданні під час судового провадження має бути пов`язана з незалежними від волі особи, яка притягується до відповідальності, обставинами.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Оболонський районний суд м. Києва справа № 756/5942/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/121054292

    Голосіївський районний суд м. Києва, справа № 752/8054/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117675314

    Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя. Справа № 335/12595/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117320983

    Ратнівський районний суд Волинської області, справа № 166/834/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/119647081

    Малиновський районний суд м. Одеси. Справа 521/11851/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118892856

    Зведена позиція судів апеляційної інстанції при зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Запорізький апеляційний суд, справа № 335/7633/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118939479

    Дніпровський апеляційний суд. Справа № 204/9197/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/117268574#

    Зведена позиція судів апеляційної інстанції при відмові у зупиненні проваджень у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України.

    Пропоную ознайомитися з наступними рішеннями судів:

    Харківський апеляційний суд, справа № 644/3750/23

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/120068046

    Кропивницький апеляційний суд, справа № 398/436/24

    https://reyestr.court.gov.ua/Review/118782279

    З аналізу вищенаведеного, можна дійти висновку і ствердно зауважити, що стала судова практика по вирішенню питань по зупиненню провадження у справах про адміністративні правопорушення із застосуванням ст. 335 КПК України – відсутня.

    Відсутність позиції Верховного Суду в аспекті застосування статті 335КПК України при розгляді справ про адміністративні правопорушення, може породжувати корупційні ризики.

    Так, якщо зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення, із застосуванням ст. 335 КПК України, де присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою виглядає цілком логічною. То зупинення провадження при розгляді статті 130 КУпАП виглядає, м’яко кажучи, не переконливо.

    Згідно з ч.1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

    Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП.

    Окрім цього, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією.

    Також слід зазначити, що наведені вище положення ст. 268 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

    Зважаючи на те, що майже вся судова практика по зупиненню провадження у справах про адміністративні правопорушення приймається при розгляді справ за ч.1 ст.130 КУпАП – це може свідчити про можливі корупційні ризики.

    Отже, доцільність застосування статті 335КПК України при прийнятті рішень про зупинення провадження у справах про адміністративне правопорушення може мати місце лише тоді, коли інкримінованою статтею передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

    Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.