Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий – Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У 2021 році ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 09 червня 2007 року зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у місті Києві.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в подружжя народився син – ОСОБА_4 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року шлюб розірваний.
Ухвалою від 15 листопада 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва у цивільній справі № 752/23562/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області про відібрання та визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , як законного представника малолітньої дитини – ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації; Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації в Київській області про визначення місця проживання дитини затверджено Мирову угоду між сторонами. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди, позивачка у травні 2021 року звернулась до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва щодо примусового виконання ухвали №752/23562/17 від 15 листопада 2018 року.
Позивачка вважала, що у зв`язку із зазначеними обставинами, відповідач розповсюджує про ОСОБА_1 у соціальних мережах недостовірну та негативну інформацію,
ОСОБА_1 просила:
визнати такою, що не відповідає дійсності інформацію:
08 липня 2021 року « ОСОБА_1 відразу зрозуміла, що відчайдушне захоплення сина цією чудовою грою та моя любов до сина надають їй широкі можливості задовольнити усі її фінансові апетити. Гра «дозвіл від мами – гроші від тата» тривала довго, але в 2017 році, вже майже десятирічний ОСОБА_5 , почувши від ОСОБА_6 черговий шантаж про подальшу заборону участі в міжнародних турнірах з гольфу…»;
ІНФОРМАЦІЯ_20, 21.54: «Ніколи не червоніє ні ОСОБА_1 , ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її Дитини, нехтуючи при цьому самою Дитиною…То хто така ОСОБА_6 і чим вона займається? ОСОБА_6 – це людина, яка не гребує нічим для задоволення своїх фінансових апетитів. Зараз вона позиціонує себе жертвою, яка постраждала від синдрому відчуження, та очолює громадську організацію – KIDS HUGS Обійми Дитини дитини, яка нібито допомагає батькам возз`єднуватись із дітьми. Реальна мета ОСОБА_6 зовсім інша, гроші, гроші та ще раз гроші.»;
ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:23: «Користуючись підтримкою впливових людей та корумпованістю деяких чиновників ОСОБА_6 продовжує гнути свою лінію…».
ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:49: «Є всього два варіанти подальшого розвитку подій: а) ОСОБА_6 припиняє безпідставне переслідування ОСОБА_7 , забирає свої гроші з судів, виконавчих служб, міністерств та відомств і нарешті намагається стати матір`ю ОСОБА_8 », розповсюджену ОСОБА_2 на сторінках – ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці ОСОБА_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації KIDS HUGS Обійми Дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі Facebook на сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8
зобов`язати ОСОБА_2 спростувати інформацію:
08 липня 2021 року « ОСОБА_1 відразу зрозуміла, що відчайдушне захоплення сина цією чудовою грою та моя любов до сина надають їй широкі можливості задовольнити усі її фінансові апетити. Гра «дозвіл від мами – гроші від тата» тривала довго, але в 2017 році, вже майже десятирічний ОСОБА_5 , почувши від ОСОБА_6 черговий шантаж про подальшу заборону участі в міжнародних турнірах з гольфу…»;
ІНФОРМАЦІЯ_20, 21.54: «Ніколи не червоніє ні ОСОБА_1 , ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її Дитини, нехтуючи при цьому самою Дитиною…То хто така ОСОБА_6 і чим вона займається? ОСОБА_6 – це людина, яка не гребує нічим для задоволення своїх фінансових апетитів. Зараз вона позиціонує себе жертвою, яка постраждала від синдрому відчуження, та очолює громадську організацію – KIDS HUGS Обійми Дитини дитини, яка нібито допомагає батькам возз`єднуватись із дітьми. Реальна мета ОСОБА_6 зовсім інша, гроші, гроші та ще раз гроші»;
ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:23: «Користуючись підтримкою впливових людей та корумпованістю деяких чиновників ОСОБА_6 продовжує гнути свою лінію…»;
ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:49: «Є всього два варіанти подальшого розвитку подій: а) ОСОБА_6 припиняє безпідставне переслідування ОСОБА_7 , забирає свої гроші з судів, виконавчих служб, міністерств та відомств і нарешті намагається стати матір`ю ОСОБА_8 », розповсюджену ОСОБА_2 на сторінках – ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці ОСОБА_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації ІНФОРМАЦІЯ_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі Facebook на сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 ; шляхом розміщення рішення суду в інтернеті на сторінках ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації KIDS HUGS Обійми Дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі Facebook на сторінці групи «Батько має право» ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8
Опублікувати на своїй сторінці ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook рішення суду;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі, що складаються – 16 816 грн судовий збір, дослідження, складання висновку експерта від 21 жовтня 2021 року у сумі – 40 100 грн, дослідження та складання висновку № 178/21 від 14 вересня 2021 року в сумі – 8 031,35 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визнано такою, що не відповідає дійсності інформацію:
від 08 липня 2021 року: « ОСОБА_1 відразу зрозуміла, що відчайдушне захоплення сина цією чудовою грою та моя любов до сина надають їй широкі можливості задовольнити усі її фінансові апетити. Гра «дозвіл від мами – гроші від тата» тривала довго, але в 2017 році, вже майже десятирічний ОСОБА_5, почувши від ОСОБА_6 черговий шантаж про подальшу заборону участі в міжнародних турнірах з гольфу…»;
від ІНФОРМАЦІЯ_20, 21.54 : «Ніколи не червоніє ні ОСОБА_1 , ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її Дитини, нехтуючи при цьому самою Дитиною… То хто така ОСОБА_6 і чим вона займається? ОСОБА_6 – це людина, яка не гребує нічим для задоволення своїх фінансових апетитів. Зараз вона позиціонує себе жертвою, яка постраждала від синдрому відчуження, та очолює громадську організацію – KIDS HUGS Обійми Дитини дитини, яка нібито допомагає батькам возз`єднуватись із дітьми. Реальна мета ОСОБА_6 зовсім інша, гроші, гроші та ще раз гроші.»;
від ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:23: «Користуючись підтримкою впливових людей та корумпованістю деяких чиновників ОСОБА_6 продовжує гнути свою лінію…»;
від ІНФОРМАЦІЯ_20, 22:49 : « Є всього два варіанти подальшого розвитку подій: а) ОСОБА_6 припиняє безпідставне переслідування ОСОБА_7 , забирає свої гроші з судів, виконавчих служб, міністерств та відомств і нарешті намагається стати матір`ю ОСОБА_8 », розповсюджену ОСОБА_2 на сторінках – ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці ОСОБА_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації KIDS HUGS Обійми Дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_11) у соціальній мережі Facebook на сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8
зобов`язано ОСОБА_2 спростувати інформацію зазначену вище інформацію шляхом розміщення рішення суду в інтернеті на сторінках ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації KIDS HUGS Обійми Дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі Facebook на сторінці групи «Батько має право» ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн;
у задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивачка посилається на те, що поширена відповідачем інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує її особисті немайнові права. Судовим розглядом встановлено, що публікації, створені та поширені відповідачем на його особистій сторінці в соціальній мережі Facebook, стосуються безпосередньо позивача, про що свідчить наявність по тексту публікацій прізвища позивача із посиланням на її особисту сторінку у Facebook із приєднаними скріншотами із сторінок з соціальних мереж позивача таких як Facebook та Instagram, проаналізувавши інформацію з яких, можна дійти висновку про те, що відомості на створених скріншотах відповідають особі позивача та точно її ідентифікують по низці особистих фотографій та Nickname;
правдивість поширеної відповідачем інформації останнім не доведено. Оскільки інформація сформульована відповідачем способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, суд визнає її як недостовірну, таку, що порушує особисті немайнові права позивача. Відповідачем не доведено, що розповсюджена інформація відповідає дійсності, отже підлягає спростуванню у спосіб, який була поширена, шляхом оприлюднення тексту судового рішення, що набрало законної сили;
позивачкою ОСОБА_11 зазначено про завдання їй відповідачем моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, у підтвердження чого наданий висновок експерта психолога від 28 листопада 2021 року. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Майновий еквівалент виявлення моральних страждань ОСОБА_1 за подіями розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, як такої, що порушує немайнові права особи, такі як: честь, гідність та ділова репутація суд оцінює в розмірі 20 000 грн, як такий, що здатний компенсувати завдані ОСОБА_1 душевні страждання після порушення відповідачем її немайнових прав, які відновлюються судом під час розгляду цієї справи;
З встановлених по справі обставин суд приходить до висновку, що діями відповідача ОСОБА_2 , що виразились у розповсюдженні неправдивих відомостей щодо позивача ОСОБА_1 , останній була завдана моральна шкода, яка виразилась у втратах немайнового характеру внаслідок приниження її честі, гідності і ділової репутації, ускладнення подальшого активного громадського життя, з учасниками ГО «Обійми Дитини», знайомими та підписниками в соціальних мережах, що негативно сприймають, нібито, вчинені дії позивачем і поширену відносно неї інформацію. Проаналізувавши встановлені по справі обставини в їх сукупності, враховуючи громадську оцінку недостовірної інформації та виходячи із принципу розумності та справедливості, суд вважав частково обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі, гідності та ділової репутації у зв`язку з поширенням відповідачем недостовірної інформації та вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
наявність спірної інформації, без встановлення її автора, не може вважатись поширенням відповідачем відомостей, які порочать честь, гідність та репутацію. Колегія суддів зробила висновок, що позивачкою не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами факту належності сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідачу як фізичній особі, а також приналежності йому спірного допису;
принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення. Тому суд апеляційної інстанції врахував, що висловлювання стосовно позивачки є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, що судом першої інстанції прийнято помилкове рішення;
не підлягає задоволенню вимога позивачки про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо неї, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною, а тому похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи
27 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, у якій просила:
оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати;
рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвала про відкриття провадження була отримана на електронну пошту представника ОСОБА_3 та Позивача по справі у жовтні місяці 2023 року, тобто після закінчення строку на подання відзиву встановленого ухвалою апеляційного суду для відповідача, тому подати відзив на апеляційну скаргу з дотриманням строку встановленого судом було неможливо. Таким діями Київський апеляційний суд порушив, зокрема норми статей 360 та 361 ЦПК України, що в свою чергу призвело до порушення принципу відкритості інформації щодо справи (статті 8 ЦПК України) та основних засад цивільного судочинства (ст. З ЦПК України), зокрема поваги до честі і гідності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Апеляційний суд допустив застосування норм процесуального закону, в тому числі статті 368 ЦПК України без урахування численної практики Верховного суду у подібних правовідносинах яка у відповідності до 263 ЦПК України підлягає застосуванню. Верховний суд неодноразово вказував на необхідність перевірки судом апеляційної інстанції факту отримання стороною по справі копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, копії апеляційної скарги з додатками (стаття 361 ЦПК України) та важливості дотримання прав сторін, зокрема права відповідача на подання відзиву (стаття 360 ЦПК України);
позивач є керівником громадської організації «Обійми дитини обом батькам», діяльністю якої відповідно до статуту є сприяння реалізації прав батьків брати участь у житті та розвитку дітей, з метою покращення психологічного та соціального стану дітей та батьків, тобто є публічною особо, а тому межі допустимої критики щодо неї значно ширша, ніж окремої пересічної особи. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в поширеній в такий спосіб Відповідачем письмової інформації, не є критикою, а с фактичним твердженням, яке не підтверджене належними та допустимими доказами;
спірна інформація порушує особисті немайнові права Позивача, зокрема право на ділову репутацію та ЇЇ недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними Відповідач фактично висвітлює нібито протиправну поведінку позивача. Вказана інформацію є дискредитуючою та формує відповідну негативну думку у представників громади, інших установ, організацій, що є неприпустимим. Тобто, спірна інформація є приниженням ділової репутації Позивача та розповсюдження щодо неї неправдивої інформації.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.32 постанови від 12.11.2019 у справі №904/4494/1 зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право;
для задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації достатньо доведення факту поширення недостовірної, неправдивою або перекрученої інформації, яка може завдати шкоду особистим немайновим правам особи, або висвітлити діяльність фізичної особи як протизаконну, антиморальну, неналежну, дискредитуючу тощо. При цьому, слід зазначити, що спірна інформація містить стверджувальний характер, в ній йдеться про встановлені факти, така інформація e негативною і завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки дискредитує її;
суд апеляційної інстанції не дослідив додані до позовної заяви додатки, які спростовують твердження Відповідача стосовного того, що сторінка фейсбук не належить останньому. Однак суд проігнорував докази сторони Позивача і не надав їм оцінки. Сторона Відповідача, посилаючись у своїй апеляційній скарзі на те, що на сторінці останнього містяться судження, а не факти (чому суд першої інстанції не надав належної оцінки) фактично визнала, що всі дописи на сторінці ОСОБА_12 є саме ного дописами. При цьому, у додатках до позовної заяви (№ 22) міститься звернення на електронну адресу Відповідача з проханням видалити неправдиві та образливі повідомлення на своїй сторінці фейсбук та у групі «Батько має право». На що Відповідачем була надана відповідь з проханням конкретизувати, яку саме інформацію, розміщену ним він мусить прибрати, та прохання надати докази, які спростовують цю інформацію. Тільки після отримання Відповідачем доказів на спростування, ним буде прийняте рішення видаляти інформацію чи ні;
судом першої інстанції було вірно встановлено, що інформаційний матеріал, що є предметом спору, був поширений відповідачем на загальнодоступних сторінках в соціальній мережі facebook.com, а тому Відповідач є належним відповідачем, оскільки судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, були дослідженні всі докази, надані Позивачем. Висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо особи ОСОБА_1 , викладено у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень. Позивачка подав докази та довів перед судом недостовірність поширеної інформації , хоча цей процесуальний обов`язок належить відповідачу, який достовірність поширеної інформації не довів;
апеляційним судом не взято до уваги те, що представником відповідача подано недопустимі докази з огляду на те, що обґрунтування апеляційної скарги будується на основі електронних доказів, зокрема, роздруківок сайтів соцмереж. Відповідно до положень частини другої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу, однак апеляційна скарга такої інформації не містить. Тому, на думку сторони Позивача, додані до апеляційної скарги документи викликають сумнів з приводу їх достовірності у зв`язку з відсутністю необхідних реквізитів електронного доказу, зокрема, дати і місця фіксації. Додаток № 4 до апеляційної скарги взагалі не містить інформації коли створена сторінка. У однієї людини може бути декілька аккаунтів у соцмережах.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
29 січня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 червня 2024 рокувказано, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 15 вересня 2021 року у справі № 174/814/19; від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19; від 12 серпня 2020 року у справі № 363/2990/17; від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 14 лютого 2018 року у справі № 522/14156/14; від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 01 червня 2022 року у справі № 713/1710/19; від 24 жовтня 2018 року у справі № 201/6995/17.
Фактичні обставини
Шлюб, зареєстрований між сторонами 09 червня 2007 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1161 розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Київ від 30 жовтня 2013 в справі № 752/16378/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/34516446).
У сторін є спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Згідно висновку експерта № 178/21 за результатами проведення експертного дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів від ІНФОРМАЦІЯ_13 ресурси/посилання ІНФОРМАЦІЯ_14 ІНФОРМАЦІЯ_15 ІНФОРМАЦІЯ_16 ІНФОРМАЦІЯ_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_17 ІНФОРМАЦІЯ_18 знаходяться на веб-сайті/ресурсі https://www.facebook.com/ та складаються зі статичних елементів інформаційного наповнення, таких як графічні елементи, що складають оформлення веб-сторінки (меню навігації, графічні зображення тощо), гіперпосилання на пов`язані матеріали, інформація у текстовому форматі тощо. До динамічних та потокових елементів вищезазначених веб-сайтів/ресурсів відносяться коментарі користувачів, реклама та інше. Скріншоти інформаційного наповнення вмісту зазначених вище ресурсів/посилань наведено у Додатку 1.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення семантико-текстуального дослідження від 07 вересня 2021 року складено висновок про те, що в текстах дописів (постів) на сторінках ОСОБА_2 . ОСОБА_9 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на сторінці ОСОБА_10 у соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), на сторінці у соціальній мережі Facebook громадської організації KIDS HUGS Обійми Дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі Facebook на сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 наявні висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо особи ОСОБА_1 . Висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо особи ОСОБА_1 викладено у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.
За результатом проведення дослідження експерта психолога був складений висновок експерта психолога від 28 листопада 2021 року та зроблено висновки про те, що:
внаслідок поширення ОСОБА_2 в фейсбук-публікаціях від 08 липня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 21:54 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:23 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:49 годині інформації, що не відповідає дійсності, та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , їй дійсно спричинено страждання (моральну шкоду);
внаслідок поширення ОСОБА_2 в фейсбук-публікаціях року від 08 липня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 21:54 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:23 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:49 годині інформації, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , та внаслідок усвідомлення ОСОБА_1 того негативного впливу, який має поширювані інформація на її сина, ОСОБА_13 , ОСОБА_1 дійсно спричинено моральні страждання (моральна шкода);
грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), спричиненої ОСОБА_14 внаслідок поширення ОСОБА_2 в фейсбук-публікаціях від 08 липня 2021 року, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 21:54 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:23 годині, ІНФОРМАЦІЯ_20 о 22:49 годині інформації, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , та внаслідок усвідомлення ОСОБА_1 того негативного впливу, який має поширювані інформація на її сина, ОСОБА_13 , можна визначити 1 000 000 грн.
Позивачка є керівником громадської організації «Обійми дитини», діяльністю якої відповідно до статуту є сприяння реалізації прав батьків брати участь у житті та розвитку дітей, з метою покращення психологічного та соціального стану дітей та батьків.
ІНФОРМАЦІЯ_19 на сторінці у Facebook оприлюднено інформацію: « ОСОБА_1 відразу зрозуміла, що відчайдушне захоплення Сина цією чудовою грою та моя любов до Сина надають їй широкі можливості задовольнити усі її фінансові апетити. Гра «дозвіл від мами – гроші від тата» тривала довго, але в 2017 році, вже майже десятирічний ОСОБА_5 , почувши від ОСОБА_6 черговий шантаж про подальшу заборону участі в міжнародних турнірах з гольфу…».
ІНФОРМАЦІЯ_20, 21.54 оприлюднено у Facebook наступне: «ніколи не червоніє ні ОСОБА_1 , ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її Дитини, нехтуючи при цьому самою Дитиною… То хто така ОСОБА_6 і чим вона займається? ОСОБА_6 – це людина, яка не гребує нічим для задоволення своїх фінансових апетитів. Зараз вона позиціонує себе жертвою, яка постраждала від синдрому відчуження, та очолює громадську організацію – KIDS HUGS Обійми Дитини, яка нібито допомагає батькам возз`єднуватись із дітьми. Реальна мета ОСОБА_6 зовсім інша, гроші, гроші та ще раз гроші».
ІНФОРМАЦІЯ_20 22:23 на сторінці у Facebook повідомлено: «Користуючись підтримкою впливових людей та корумпованістю деяких чиновників ОСОБА_6 продовжує гнути свою лінію…».
ІНФОРМАЦІЯ_20 22:49 в соціальній мережі Facebook зазначено, що: «є всього два варіанти подальшого розвитку подій: а) ОСОБА_6 припиняє безпідставне переслідування ОСОБА_7 , забирає свої гроші з судів, виконавчих служб, міністерств та відомств і нарешті намагається стати матір`ю ОСОБА_7 ».
За твердженням позивачки, відповідачем на сайті KIDS HUGS Обійми Дитини ОСОБА_2 розмістив інформацію про позивача « Ніколи не червоніє ні ОСОБА_1 , ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її Дитини, нехтуючи при цьому самою Дитиною… То хто така ОСОБА_6 і чим вона займається? ОСОБА_6 – це людина, яка не гребує нічим для задоволення своїх фінансових апетитів. Зараз вона позиціонує себе жертвою, яка постраждала від синдрому відчуження, та очолює громадську організацію – KIDS HUGS Обійми Дитини, яка нібито допомагає батькам возз`єднуватись із дітьми. Реальна мета ОСОБА_6 зовсім інша, гроші, гроші та ще раз гроші», що задокументовано висновком експерта № 178/21 від 14 вересня 2021 року.
Аналогічну інформацію неодноразово, 08 липня 2021 року, 12 липня 2021 року та 19 липня 2021 року розміщено на сторінці Групи «Батько має право», яка має 4500 підписників.
Позиція Верховного Суду
Щодо аргументів про несвоєчасне вручення апеляційної скарги
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2 частини третьої статті 3 ЦПК України).
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України).
Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).
Разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи (статті 361 ЦПК України).
Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (частина перша статті 366 ЦПК України).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року в справі № 2-6544/10 (провадження № 11-4зва24) вказано, що:
«6.10. Суд, з огляду на свою практику з окресленого питання, виснував, що національний суд, розглянувши подану у справі заявниці апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявниці або чи була заявниця повідомлена про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив її можливості надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін (пункт 9 розділу I рішення у справі «Яковлєва проти України»).
6.11. Суд у додатку до зазначеного рішення також послався на пункти 43-47 свого ж рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03.
6.12. У свою чергу, в пункті 43 рішення у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковим і таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було ухвалено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде їй сплачена; така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Скасування такого судового рішення прирівнюється до втручання у право особи на мирне володіння майном (див., серед інших, «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява N 28342/95, пункт 74).
6.13. У пункті 46 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що «…Скасування обов`язкового до виконання рішення позбавило заявника впевненості в обов`язковому рішенні суду та позбавило можливості отримати кошти, яких він легітимно очікував».
6.14. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 ЄСПЛ констатував порушення щодо неї при розгляді справи за її позовом до Управління ПФУ пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільного провадження (неповідомлення заявниці про апеляційну скаргу відповідача та про провадження в апеляційному суді), а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції (втручання у мирне володіння майном). За висновком ЄСПЛ, мало місце скасування ухваленого на користь заявниці рішення усупереч принципу юридичної визначеності: орган Пенсійного фонду України подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь заявниці (про яке він знав принаймні з вересня 2011 року) 10.01.2014, посилаючись як на єдину підставу для затримки на проведення «інвентаризації» рішень у справах з питань нарахування пенсії. Апеляційний суд (відповідно до висновку ЄСПЛ) безпідставно поновив строк для подання апеляційної скарги і скасував рішення суду першої інстанції».
Дійсно касаційний суд неодноразово звертав увагу, що кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу однієї із сторін та не встановивши, чи була вона вручена іншій стороні та чи була вона повідомлена про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавляє таку сторону можливості надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконує свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 рокув справі № 363/2990/17 (провадження № 61-46607св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 592/3977/16-ц (провадження № 61-8002св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 757/34078/14 (провадження № 61-9895св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 344/18282/19 (провадження № 61-1141св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 343/136/21 (провадження № 61-8864св22)).
У справі, що переглядається:
на момент перегляду справи в апеляційному порядку апеляційному суду було відомо, що представник позивачки ОСОБА_3 ознайомився зі справою 09 жовтня 2023 року (а. с. 124, том 2);
іншим представницею позивачки Меркуловою Л. А. 23 січня 2024 року подано письмові пояснення (а. с. 134 – 144, том 2), в яких висловлено позицію позивачки щодо апеляційної скарги відповідача;
представник позивачки Журавльов М. М. приймав участь в судовому засіданні 15 лютого 2024 року, про що свідчить протокол судового засідання (а. с.163 – 164, том 2), та постанова апеляційного суду від 15 лютого 2024 року (а. с.166 – 171, том 2).
Тому, хоч апеляційна скарга і не була направлена позивачці до 25 вересня 2023 року, проте апеляційний суд забезпечив можливість позивачці надати зауваження щодо поданої у її справі апеляційної скарги. Як наслідок касаційний суд відхиляє відповідні аргументи касаційної скарги позивачки.
Щодо суті справи
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства.
У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.
Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом – це передумова плюралізму поглядів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 201/6995/17 (провадження № 61-37360св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
«апеляційний суд у порушення вимог статей 264, 367 ЦПК України вважаючи, що відповідач сторінку у соціальній мережі «Facebook», на якій було поширено оспорювану позивачами інформацію, не створював, не вказав якими доказами підтверджуються ці заперечення відповідача, фактично переклавши тягар доказування цих обставин на позивачів. При цьому, на підтвердження, своїх позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали суду роздруківку даних з персональної сторінки користувача ОСОБА_4 у соціальній мережі «Facebook».Також при ухваленні оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд не врахував поведінку відповідача, який під час розгляду справи у суді першої інстанції на ці обставини не вказував, а проти задоволення позову заперечував з інших підстав.
Отже, апеляційний суд самоусунувся від встановлення дійсних обставин справи, перевірки доводів сторін і доказів поданих на їх підтвердження, спір по суті не вирішив. Ураховуючи, що фактичні обстави справи не встановлені, оцінка доказам не дана, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості ухвалити рішення по суті».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:
«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої – третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».
У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:
«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що:
«35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при частковому задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що публікації, створені та поширені відповідачем на його особистій сторінці в соціальній мережі Facebook, стосуються безпосередньо позивача, про що свідчить наявність по тексту публікацій прізвища позивача із посиланням на її особисту сторінку у Facebook із приєднаними скріншотами із сторінок з соціальних мереж позивача таких як Facebook та Instagram, проаналізувавши інформацію з яких, можна дійти висновку про те, що відомості на створених скріншотах відповідають особі позивача та точно її ідентифікують по низці особистих фотографій та Nickname. Тому позов підлягає частковому задоволенню;
апеляційний суд при відмові в позові вважав, що: позивачкою не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами факту належності сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідачу як фізичній особі, а також приналежності йому спірного допису; висловлювання стосовно позивачки є оціночними судженнями та не підлягає спростуванню; не підлягає задоволенню вимога позивачки про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо неї, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною;
апеляційний суд в оскарженій постанові відмовив у позові із взаємовиключних підстав: сторінка у соціальній мережі не належить відповідачу; відповідач спірні дописи не писав; інформація в оспорюваних дописах є оціночними судженнями;
до апеляційної скарги представницею відповідача додано знімок екрана зі сторінки у соціальній мережі «Facebook» (а. с. 97, том 2), із зазначенням, що саме інша сторінка належить відповідачу, аніж та про яку вказувала позивачка;
у письмових поясненнях представниці позивачки ОСОБА_16 вказувалося, що «представником відповідача подано недопустимі докази з огляду на те, що обґрунтування апеляційної скарги будується на основі електронних доказів, зокрема, роздруківок сайтів соцмереж. Відповідно до положень частини другої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу, однак апеляційна скарга такої інформації не містить. Тому, на думку сторони Позивача, додані до апеляційної скарги документи викликають сумнів з приводу їх достовірності у зв`язку з відсутністю необхідних реквізитів електронного доказу, зокрема, дати і місця фіксації. Додаток № 4 до апеляційної скарги взагалі не містить інформації коли створена сторінка. У однієї людини може бути декілька аккаунтів у соцмережах» (а. с. 142, том 2);
апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) протилежної сторони, з яким апеляційний суд не погоджується;
апеляційний суд вказавши, що сторінка у соціальній мережі не відповідача; відповідач спірні дописи не писав, не зазначив якими доказами підтверджуються ці твердження відповідача, фактично переклавши тягар доказування цих обставин на позивачку.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції. Тому апеляційному суду потрібно було вирішити питання щодо доданого знімку екрана зі сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідно до процесуальних норм, і переглянути рішення суду першої інстанції, залежно від вирішення цього питання. Як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення прийняте із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
