Сьогодні суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з-поміж військовослужбовців і залишилися недоодержаними, не включаються до складу спадщини. Цю норму закону перевіряє Конституційний Суд на відповідність трьом приписам Основного Закону.
Закон і Конституція
Предметом конституційної скарги, яку подав Вячеслав Колмиков, є ч. 1 ст. 61 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім’ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Батько В. Колмикова звертався до суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду про перерахування та виплату пенсії. Перша інстанція позов задовольнила. Оскільки позивач помер, В. Колмиков звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження на його, як правонаступника. Адже перерахована та невиплачена сума пенсії, установлена рішенням суду, є недоотриманою пенсією та підлягає виплаті йому як синові померлого. Суди першої та апеляційної інстанцій цю заяву задовольнили. Але ці рішення скасував Касаційний адміністративний суд ВС, зазначивши, що закон визначає спеціальний правовий режим коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерам з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю.
Але такий підхід, закріплений ч. 1 ст. 61 Закону, суперечить принаймні трьом статтям Конституції України, а саме:
– частинам 1, 2 ст. 24: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.– частинам 1, 4 ст. 41: Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.– частині 1 ст. 46: Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Розглянемо ці права, гарантовані Основним Законом, і їх практичне втілення на прикладі спадкування пенсії.
Про рівність перед законом
Згідно зі ст.ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, передбачені ст. 1219 ЦК: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини (ст. 1227).
Згідно з ч.1 ст. 91 Закону «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності — входять до складу спадщини. А ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.
За положеннями ст. 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, зокрема непрацездатним членам сім’ї, зазначеним у ч. 2 ст. 36 цього Закону, які перебували на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи ні. Члени сім’ї, зазначені в ч. 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім’ї, зазначених у ч. 1 цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений ч. 2 цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Положення ч.ч. 2, 3 ст. 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв’язку з його смертю. Вони тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Отже, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім’ї за умови, якщо саме ці суб’єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості — переходить у спадщину, яку члени сім’ї та/або інші особи можуть отримати її уже як спадкоємці.
Однак ці положення стосуються тільки тієї категорії пенсіонерів, яким була призначена пенсія згідно із Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». А для пенсіонерів, яким пенсія призначена за Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», недоотримані пенсії не входять до складу спадщини.
Тож вказані обставини і розмежування між певними категоріями пенсіонерів напряму порушують ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції.
Про право власності
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проаналізувавши релевантну практику ЄСПЛ, зазначаємо, що у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/18 та №71378/10) вказано, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення.
Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. Суд нагадав, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя — наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Проте у разі застосування норм положень ст. 61 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» звужується коло осіб, які мають право на отримання в майбутньому сум недотриманих пенсій, позаяк право на звернення мають тільки особи, які проживали разом із годувальником. Однак законодавцем не враховано такі факти, що з годувальником може ніхто не проживавати на момент смерті або відсутні особи, які б мали право на пенсію по втраті годувальника.
Отже, право на виплату неодержаної пенсії у зв’язку зі смертю особи, на користь якої були винесені рішення окружних адміністративних судів щодо перерахунку пенсії, буде втрачено для спадкоємців, які б могли недоотримані суми пенсій включити в спадщину чи, наприклад, прийняти заповіт померлого.
ЄСПЛ допускає, що держава може втручатися у право власності. Однак таке втручання має бути зумовлене легітимною метою та не порушувати основоположних прав таких осіб. У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ вказав, що «першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним відносно переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий і надмірний тягар».
Встановлений механізм виплати недоотриманої пенсії згідно з нормами ст. 61 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» запроваджує обмеження, при тому, що положення ч.ч. 2, 3 ст. 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» допускають право отримати вищезазначені виплати у спадщину, що свідчить про недотримання державного принципу пропорційності в охоронюване право власності.
Отже, норми ч.1 ст. 61 Закону мають ознаки невідповідності ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції.
Про соціальний захист та виконавче провадження
Конституційне право громадянина на соціальний захист обумовлює позитивний обов’язок держави запровадити механізми реалізації цього права. Гарантоване Основним Законом право громадян на соціальний захист має абсолютний характер і не може бути обмежене. Водночас спірні положення Закону не свідчать про те, що держава виконала свій обов’язок щодо соціального захисту громадян у повному обсязі.
Крім іншого, важливо акцентувати увагу на тому, що питання заміни сторони виконавчого провадження на стадії виконання судового рішення окремо врегульовано ст. 379 КАС (у редакції, чинній на момент звернення з відповідною заявою). Встановлено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Насамперед на стадії примусового виконання судового рішення як завершальної стадії судового провадження передумовою для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником є звернення до суду, що розглянув справу, державного виконавця або заінтересованої особи.
Згідно зі ст. 15 Закону «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. У разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, імʼя чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтвердних документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
У контексті наведених положень слід зазначити, що виконавче провадження є процесом, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених ст. 39 Закону. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 379 КАС, положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відтак для захисту спадкового права заявників на належні за судовим рішенням суми належним способом захисту є вжиття заходів щодо належного виконання рішення, наприклад заміна сторони виконавчого провадження в порядку ст. 379 КАС. З огляду на наведене виконання рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призводить до порушення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета», Алла Отрох, адвокат, член Центру надання методичної допомоги та координації волонтерського руху адвокатів з правового захисту військовослужбовців при НААУ
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
