Ігор Караман, доктор права, юрист Секретаріату ЄСПЛ (2008-2012, 2017-2021) та співробітник РЄ, провів у Вищій школі адвокатури НААУ захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Право на мирне володіння майном. Стаття 1 Протоколу № 1».
Лектор докладно розглянув з учасниками заходу правила та застосовні алгоритми, поняття «майна», його автономність і широке тлумачення, навів приклади втручання в мирне володіння майном, а також схарактеризував позитивні зобов’язання держави, спрямовані на захист права власності.
Ігор Караман зауважив, для того, щоб мати успіх бути розглянутою Європейським судом з прав людини, скарга за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції повинна:
передбачати наявність «втручання» в мирне володіння «майном»;таке втручання має бути не на «умовах, передбачених законом»;якщо втручання було законним, воно має не бути в інтересах суспільства (відсутня легітимна мета) абомає бути непропорційним заявленій меті (відсутність справедливого балансу інтересів; надмірний тягар на заявника);якщо мова не йде про втручання держави, то скарга повинна стосуватися стверджуваного невиконання державою своїх позитивних зобов’язань щодо захисту прав за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Окрема увага під час заходу була сфокусована на основних категоріях справ ЄСПЛ проти України.
Лектор навів учасникам статичні дані, зазначивши, що з 2005 року по сьогодні ЄСПЛ прийняв:
189 рішень по суті про наявність порушення статті 1 Протоколу № 1 (останнє – 22.02.2024),176 ухвали про неприйнятність скарг за статтею 1 Протоколу № 1 (остання – 16.01.2024),2 рішення по суті про відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 (останнє – 15.02.2024),у деяких окремих рішеннях по суті Суд також визнавав скарги за статтею 1 Протоколу № 1 неприйнятними.
До основних категорій справ за статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ відносяться такі:
тривале невиконання остаточних судових рішень;перегляд остаточних судових рішень;податкові справи;соціальні справи;митні справи;конфіскація майна в рамках кримінального провадження;скасування права власності, отриманого раніше від держави / яке раніше належало державі;майнові спори між приватними особами.
Розглядаючи податкові справи, лектор запропонував до ознайомлення учасників заходу наступні рішення:
«Інтерсплав проти України» (2007): тривалі затримки податковою у відшкодуванні ПДВ компанії-заявнику;«Щокін проти України» (2010): суперечливе законодавство щодо оподаткування доходів фізичних осіб, які працювали за сумісництвом: Декрет Кабінету Міністрів України (1992) – фіксована 20% ставка, Указ Президента України (1994) – прогресивна; суперечливе тлумачення цих норм судами; незастосування до заявника більш сприятливого підходу всупереч закону;«Сєрков проти України» (2011): суперечливе законодавство та суперечливі підходи Верховного Суду України щодо його застосування в питанні сплати ПДВ платниками єдиного податку, які здійснюють імпорт товарів. Постанова ВСУ від 15.01.2003 року: не платиться; ВСУ 23 грудня 2003 року: платиться;«East/West Alliance Limited проти України» (2014): арешт податковими органами 14 літаків, які належали компанії-заявнику на праві власності, та які вона здавала в оренду іншій компанії, в рамках кримінальної справи проти іншої компанії, «у надзвичайно свавільний спосіб» (заявник не мав доступу до них понад 10 років, протягом якого літаки були пошкоджені, знищені, продані третім особам або зникли, при цьому ніхто за це відповідальності не поніс).
Стосовно соціальних питань проаналізовано рішення у справах:
«Будченко проти України» (2014): суди визнали право заявника за законом на пільгу за газ та електрику, але відмовили йому в позові через відсутність підзаконного акту (який замість 4 місяців не приймався 10 років);«Сук проти України» (2011): суди визнали право на пільги за національним законодавством, але відмовили в позовах через те, що закон про держбюджет не передбачав відповідні витрати у відповідний рік;«Суханов та Ільченко, Філозофенко проти України» (2014): суди визнали право на надбавку до пенсії за певний період, але відмовили в позові через те, що щодо цього періоду закон про держбюджет передбачав, що КМУ мав визначити розмір таких надбавок до пенсії, але так цього і не зробив;«Пічкур проти України» (2013): відмова у виплаті пенсії за віком заявнику, який виїхав на постійне місце проживання за кордон;«Шиліна проти України» (2024): обов’язок ВПО відкрити рахунок в Ощадбанку для продовження отримання соціальних виплат не є надмірним тягарем.
Говорячи про справи про скасування права власності, отриманого раніше від держави або яке раніше належало державі, Ігор Караман виділив застосовні принципи у цій категорії:
органи влади повинні діяти своєчасно, належно та послідовно; впроваджувати процедури, які мінімізують ризик помилок (принцип належного урядування);виправлення «старих помилок» можливе, але воно не повинне призводити до непропорційного втручання в нові права, які особа отримала на підставі рішення органу влади;виправлення помилок – за рахунок органів влади, а не такої особи;при виправленні своїх помилок органи влади повинні діяти швидко;при виправленні помилок органи влади повинні надати компенсацію чи іншу форму відшкодування добросовісному набувачу;поведінка особи: має бути добросовісним набувачем;отримання особою майна від держави безоплатно ≠ відсутність порушення, ≠ відмова в компенсації за скасування права власності особи на таке майно;повернення власності від третіх сторін – шляхом віндикаційного позову;отримання заявником компенсації на національному рівні для цілей вичерпання не вимагається, однак враховується при оцінці пропорційності втручання та підрахунку матеріальної шкоди за ст. 41 в разі встановлення порушення статті 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ.
Стосовно майнових спорів між приватними особами, лектор відзначив, що позитивні зобов’язання держави включають захист права власності, зокрема шляхом:
ухвалення відповідного законодавства, в якому має бути забезпечена можливість для особи мати засоби правового захисту (превентивні), тазабезпечення ефективних та справедливих судових процедур, шляхом яких у тому числі можна отримати компенсацію за збитки (компенсаційні).
Роль Суду полягає у тому, щоб перевірити, чи було судове провадження проведено відповідно до національного права, та чи не були судові рішення «свавільними чи явно необґрунтованими».
Під час розгляду цієї категорії справ наведено рішення у справі «Каневська проти України» (2020). Згідно обставин справи, заявниця придбала квартиру у людини, яка діяла на підставі підробленої довіреності, хоча і не знала про це. Коли попередній власник дізнався про це, він звернувся до суду, домігся скасування відповідного договору та повернення права власності собі. У рамках справи «Каневська проти України» заявниця просила Суд встановити, чи було порушення державою її права на захист власності. Заява визнана неприйнятною, оскільки:
судові рішення проти заявниці не були свавільними;створивши систему державної реєстрації права власності на нерухоме майно, держава не зобов’язана попереджати будь-які шахрайські дії з ним в ході реєстрації права власності;однак, вона зобов’язана передбачити компенсаційні механізми у випадку шахрайства;за законом заявниця могла, але не подала позови: (і) проти особи, яка їй продала квартиру, для стягнення вартості квартири, та (іі) проти законного власника, який відсудив в неї квартиру, для стягнення вартості ремонту, який вона зробила в квартирі.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
