Коли сплата коштів за договором оренди держмайна й перерахування орендної плати не може вважатися викупом такого майна у власність?

16 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до НАН
України про визнання права власності.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що він є власником готелю «Феофанія» та ресторану готелю «Феофанія», оскільки у 1994 році скористався правом викупу цього майна, яке перебувало у нього в оренді на підставі договору оренди від 23 березня 1994 року, сплативши його вартість у розмірі 1 120 000 000,00 крб.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що у платіжках зазначено про сплату за зобов’язання, які виникли з договору оренди, що не може вважатись сплатою вартості спірного приміщення. Крім того, орендоване майно є власністю держави в особі НАН України, що підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили.

Верховний Суд погодився з висновками судів з огляду на таке.

На момент укладення договору оренди від 23 березня 1994 року правовідносини регулювались ЦК УРСР і законами України, які передбачали можливість викупу об’єкта оренди лише за дотримання встановленої процедури Сплата орендної плати та інші платежі не можуть вважатись оплатою за викуп майна.

Доказів набуття права власності у встановленому законом порядку позивач не надав. Платіжні документи підтверджують лише виконання орендних зобов’язань. Позивач у 1995 році передав свої права за договором приватному
підприємству, з яким НАН України уклала новий договір оренди.

Суди встановили, що спірне майно залишилось у державній власності, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, та вироком у справі № 1-92/02, де позивач заперечував факт викупу, мотивуючи це тим, що приватизація готельного комплексу не проводилась, він не мав на меті привласнити спірне майно, а лише взяти в оренду. Позивач не проявляв інтересу до об’єкта понад 25 років, а його нинішня позиція суперечить попередній поведінці, що не відповідає принципу добросовісності.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №752/2246/22 (провадження № 61-15842св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/126718699.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.

Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *