Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд вироком від 12.02.2024 визнав винуватим та засудив обвинуваченого за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК. Оскільки засуджений вчинив вказані кримінальні правопорушення після ухвалення попереднього вироку місцевого суду від 27.09.2021 та до повного відбуття ним покарання за цим вироком, тому на підставі частин 1, 4 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК суд частково приєднав до покарання за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком від 27.09.2021.
Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду, виключивши із вступної частини посилання на судимість засудженого за вироком місцевого суду від 27.09.2021 кваліфікуючу ознаку – «вчинення повторно» з обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК. Також виключив з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на призначення обвинуваченому остаточного покарання на підставі ст. 71 КК. В іншій частині вирок залишив без зміни. Суд апеляційної інстанції встановив, що вироком місцевого суду від 27.09.2021 обвинувачений був засуджений за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді 200 годин громадських робіт. З огляду на положення ст. 80 КК дворічний строк давності виконання вказаного вироку суду з дня набрання ним чинності (27.10.2021) сплив 27.10.2023. Кримінальні правопорушення у цьому провадженні вчинені 20.11.2023 та 17.01.2024, тобто після набрання чинності попереднього вироку місцевого суду від 27.09.2021 та після спливу двох років виконання вказаного вироку. Перебіг давності виконання вироку з підстав, передбачених ч. 4 ст. 80 КК, не переривався. Закінчення строків давності виконання вироку від 27.09.2021 є підставою вважати обвинуваченого таким, що відповідно до ч. 2 ст. 90, п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК не має судимості.
У касаційній скарзі прокурор вказує про те, що відсутні рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання, призначеного попереднім
вироком від 27.09.2021, в порядку статей 537, 539 КПК, а також і відомості про
відбуття вказаного покарання. Також апеляційний суд дійшов необґрунтованого
висновку про виключення кваліфікуючої ознаки «повторність» в інкримінованому засудженому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК, та безпідставно виключив посилання на призначення покарання за сукупністю вироків, оскільки сплив дворічного строку з дня набрання чинності попереднього вироку не є підставою для звільнення особи від відбування покарання. Вказане питання відноситься лише до компетенції суду та вирішується в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК.
Позиція ККС
кримінальне провадження передано на розгляд ОП ККС ВС.
Підстава передачі кримінального провадження на розгляд ОП ККС ВС
необхідність відступити від висновку Другої судової палати ККС, викладеного в постанові від 02.11.2023 в справі № 521/5428/22.
Обґрунтування позиції ККС
ККС звернув увагу, що у практиці касаційної інстанції вбачається неоднакове застосування положень ст. 80 КК.
Друга судова палата ККС у своїй постанові від 02.11.2023 в справі № 521/5428/22 погодилась з висновками місцевого суду про необхідність призначення особі покарання на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, оскільки на час ухвалення нового вироку покарання за попереднім вироком особа не відбула і новий злочин вчинила до фактичної сплати штрафу. При цьому, з огляду на приписи ч. 1 ст. 74, частин 1, 3, 4 ст. 80 КК, для звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку необхідно встановити обставини, що дають підстави для прийняття такого рішення, ухвалення якого регламентують статті 537, 539 КПК. ККС зауважив, що на час ухвалення оскаржуваного рішення у місцевого суду не було даних про те, що засуджений був відповідним рішенням звільнений від відбування покарання чи про відбуття ним покарання.
Натомість, Третя судова палата ККС в постанові від 22.11.2023 в справі №760/5918/16 дійшла висновку, що вирішувати питання про зупинення строків
давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання
законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання. Водночас невиконання вироку в певний
строк не свідчить саме по собі про ухилення його виконання. Приймаючи
рішення про виключення із судових рішень посилання на призначення
засудженому покарання на підставі ст. 71 КК в зазначеній справі ККС також
врахував те, що засуджений до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК не
притягувався, відсутність у матеріалах кримінального провадження даних про його ухилення від відбування покарання, призначеного попереднім вироком. З огляду на вказане, ККС дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення перебігу строку виконання обвинувального вироку і застосування ч. 3 ст. 80 КК.
Аналогічна позиція також викладена у постановах Третьої судової палати ККС від 21.11.2022 у справі № 754/17643/21, від 20.11.2021 у справі № 487/3326/15-к, від 31.03.2021 у справі № 201/604/20, а також у постанові Першої судової палати ККС від 15.10.2024 у справі № 752/17778/23.
Колегія суддів ККС погоджується із зазначеними висновками Першої та Третьої судових палат ККС, однак не погоджується з висновком, викладеним колегією суддів Другої судової палати ККС в постанові від 02.11.2023 в справі №521/5428/22.
Ухвала колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 30.10.2024 у справі №229/207/24 (провадження № 51-2789км24) https://reyestr.court.gov.ua/Review/122819948
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
Залишити відповідь