Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого – Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
заявник – приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,
заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуприватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у складі судді Литвинова І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У листопаді 2023 року заявник приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. (далі – приватний виконавець) звернувся до Печерського районного суду м. Києва, заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі – АТ «КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_1 , ТОВ «Цикл Фінанс», про розкриття банком інформації, що містить охоронювану законом таємницю.
Заява обґрунтована тим, що для виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року у справі № 522/21498/21 він звернувся 12 жовтня 2023 року до АТ «КБ «ПриватБанк» із листом про надання наступної інформації: чи знаходиться нерухоме майно боржника ОСОБА_1 – чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 в іпотеці банку; повідомити про залишок боргу за договором іпотеки; надати приватному виконавцю копії договору іпотеки, технічних та правовстановлюючих документів на майно боржника ОСОБА_1 ; повідомити про залишок боргу за договором іпотеки; чи не заперечує АТ «КБ «ПриватБанк» проти примусової реалізації нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
На його звернення 10 листопада 2023 року надійшов лист-відповідь від АТ «КБ «ПриватБанк» від 28 жовтня 2023 року, згідно з яким банк відмовив у надані витребуваної інформації, посилаючись на банківську таємницю.
Відсутність інформації щодо нерухомого майна боржника унеможливлює подальшу реалізацію майна боржника для погашення заборгованості за виконавчим документом № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року у справі № 522/21498/21, чим порушуються вимоги статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Просив суд зобов`язати АТ «КБ «ПриватБанк» розкрити та надати йому інформацію про те, чи знаходиться нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 в іпотеці банку; повідомити про залишок боргу за договором іпотеки; надати йому копії договору іпотеки, технічних та правовстановлюючих документів на майно боржника ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою приватного виконавця.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява приватного виконавця Колечка Д. М., подана до суду у порядку Глави 12 ЦПК України, не може розглядатися у порядку окремого провадження, оскільки порядок розкриття банками інформації, що містить охоронювану законом таємницю, передбачено спеціальними законами і регламентований пунктом 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» і частини шостої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» від 30 вересня 2011 року № 10 зазначено, що оскільки розкриття банківської таємниці може здійснюватися безпосередньо банками або на підставі рішення суду та виключно на підставах і у порядку, передбаченими законом, суд повинен розмежовувати ці підстави, кола суб`єктів, уповноважених на отримання відповідної інформації та її обсягу.
Правовий режим банківської таємниці визначається, зокрема, статтями 1058, 1076 ЦК України, статтями 60 – 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Коло суб`єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, визначається законом (стаття 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність») і може змінюватися тільки на підставі закону. При цьому, вказані суб`єкти мають право на отримання лише обмеженої інформації з урахуванням виконуваних ними функцій та з питань, зазначених у відповідному законі стосовно визначених суб`єктів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява приватного виконавця не може розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки розкриття банківської таємниці, як правомірна правова дія, може відбуватися виключно на підставах та у порядку, передбаченими законом.
Аргументи учасників справи
15 травня 2024 року приватний виконавець подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, щооскільки стягувач за виконавчим провадженням (ТОВ «Цикл Фінанс») є відмінним від заставодержателя виявленого нерухомого майна (АТ КБ «ПриватБанк»), для звернення стягнення на це майно у рамках виконавчого провадження, що перебуває на виконанні приватного виконавця, необхідно дотримання передумов, передбачених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». Відсутність запитуваної інформації унеможливлювала подальшу реалізацію майна боржника для погашення заборгованості за зазначеним виконавчим документом та отримати вказану інформацію у позасудовому порядку приватному виконавцю не вдалось. Тому він був змушений звернутися до суду із заявою порядку Глави 12 ЦПК України, якою передбачений судовий порядок розкриття вказаної інформації.
Запитувана приватним виконавцем інформація, а саме чи знаходиться нерухоме майно боржника ОСОБА_1 в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк», та яка сума заборгованості за зобов`язанням, дійсно складає банківську таємницю у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адже є відомостями про банківські рахунки клієнтів, інформацією про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта та вчинені ним правочини. Витребувані приватним виконавцем від банку копії документів також складають банківську таємницю, адже містять у собі інформацію про вчинені ОСОБА_1 правочини. Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» було правильно ідентифіковано запитувану приватним виконавцем інформацію, як таку, яка складає банківську таємницю. Між тим, суд першої інстанції, помилку якого апеляційний суд не виправив, допустив помилкового застосування до спірних правовідносин статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11534/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 703/1610/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/10850/19 також вважав інформацію про зарахування коштів на рахунки, про наявність заборгованості/залишки на рахунках, про укладені договори позичальника/клієнта банку інформацією, що містить банківську таємницю; вважав матеріали кредитної справи (у яких зберігається, у тому числі, копії договору іпотеки, технічних та правовстановлюючих документів на іпотечне майно) документами, що містять інформацію про банківську таємницю (див. постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 758/5591/23). Отже, суди попередніх інстанцій допустили помилкового, вузького тлумачення поняття «банківська таємниця», що і обумовило помилковість прийнятих ними рішень.
У розумінні пунктів 3, 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 6 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 20 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці затверджених постановою Правління Національного банку України 14 липня 2006 року № 267, приватний виконавець є належним суб`єктом для звернення до суду у порядку Глави 12 ЦПК України. Більше того, ним вчинялись у належний спосіб дії із отримання вказаної інформації у позасудовому порядку, звернення до суду відбулось із метою підтвердження наявності неоспорюваних прав виконавця на отримання зазначеної інформації.
Заявлення приватним виконавцем вимоги у судовому порядку (глава 12 ЦПК України) та задоволення цієї вимоги судом у порядку окремого провадження забезпечить державний примус, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для виконавця правового результату – отримання інформації, необхідної для неупередженого, ефективного, своєчасного вчинення виконавчих дій із звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Між тим, частиною п`ятою указаної статті передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Приватний виконавець звертав увагу апеляційного суду на те, що ухвала суду першої інстанції відповідних роз`яснень не містить. Подання заяви у порядку окремого провадження до суду загальної юрисдикції замість подання позовної заяви до того ж суду не може бути підставою для відмови у відкриття провадження по справі у розумінні статті 186 ЦПК України.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У пунктах 3, 21, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема:
з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя (частина перша статті 51Закону України «Про виконавче провадження»).
Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки і банківську діяльність (частина перша статті 1076 ЦК України).
Згідно частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
За змістом статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи, або за рішенням суду. В окремих, визначених законом випадках і межах, така інформація розкривається без рішення суду. Коло суб`єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, та обсяг інформації з урахуванням виконуваних ними функцій, визначається статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» така інформація без рішення суду розкривається органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям – на їхні запити з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», – щодо банківських рахунків/електронних гаманців клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи – підприємця про: наявність рахунків/електронних гаманців, номери рахунків/електронних гаманців, залишок коштів/електронних грошей на рахунках/електронних гаманцях, операції списання з рахунків/електронних гаманців та/або зарахування на рахунки/електронні гаманці, призначення платежу, а також щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
У пункті 11 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Порядок розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, врегульований у Главі 12ЦПК України.
У пунктах 4 та 5 частини першої статті 348 ЦПК України передбачено, що у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Згідно з частиною другою статті 350 ЦПК України якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
Результат аналізу наведених норм дає підстави для висновку, що:
виконавець під час здійснення виконавчого провадження, з метою виконання рішень судів та інших рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», має право одержувати будь-яку інформацію, необхідну для проведення виконавчих дій, в тому числі конфіденційну, отримувати від банків та інших фінансових установ інформацію, яка містить банківську таємницю;
інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, виконавець має право одержувативід банків (інших фінансових установ) без рішення суду, а іншу інформацію, яка містить банківську таємницю та необхідна для проведення виконавчих дій, – за рішенням суду;
предметом судового контролю при розгляді справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, є наявність підстав (мети її використання та обґрунтування необхідності отримання) для розкриття такої інформації і визначених законом повноважень у заявника вимагати її розкриття;
встановлення судом відсутності підстав для розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та/або повноважень у заявника вимагати її розкриття є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заяви, а не відмови у відкритті провадження у справі.
У справі, що переглядається:
в обґрунтування поданої заяви приватний виконавець зазначив, що інформація необхідна для виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року у справі № 522/21498/21, з метою вирішення питання про можливість звернення стягнення на майно боржника з урахуванням обмежень, передбачених частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», АТ «КБ «ПриватБанк» відмовив у надані витребуваної інформації, посилаючись на банківську таємницю;
суди вважали, що заява виконавця не може розглядатися відповідно до Глави 12 ЦПК України у порядку окремого провадження, оскільки порядок розкриття банками інформації, що містить охоронювану законом таємницю, на вимогу виконавця врегульований спеціальними нормами – пунктом 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» і частиною шостою статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
суди не врахували, що встановлення судом відсутності підстав для розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та/або повноважень у заявника вимагати її розкриття є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заяви, а не відмови у відкритті провадження у справі.
Тому суди помилково відмовили у відкритті провадження у справі за заявою приватного виконавця.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста стаття 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати і направити справу за заявою приватного виконавця про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати.
Справу № 757/53921/23-ц за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
