На тимчасово окупованій території України в період проведення АТО загинула жінка. Обставини її загибелі достеменно невідомі. Син загиблої звернувся до суду з позовом до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої «терористичним актом, що призвів до загибелі матері», тим самим притягнути відповідача до відповідальності за порушення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ВП ВС погодилася з тим, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, стаття 2 Конвенції поширюється. Однак у цій справі проблема полягає у тому, щоби встановити, чи перебувала матір позивача під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції, та чи порушила Держава України певні її обов’язки з тих, які випливають із указаної статті.
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об’єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції).
Згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов’язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов’язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.
ВП ВС дійшла висновку, що у кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об’єднаних сил, суди мають з’ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов’язки з такого гарантування (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов’язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки
цього та причинно-наслідковий зв’язок між ними і невиконанням або неналежним відповідного обов’язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 12 травня 2022 року в справі №635/6172/17 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728593
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
