Варіанти булінгу у суспільстві зростають у геометричній прогресії та знаходять все нові прояви. Кібербулінг, відомий як, систематичне цькування в інтернеті за допомогою електронних засобів комунікації, досі не унормоване українським законодавством. Хоча до кривдника може застосовуватися цивільна, адміністративна або навіть кримінальна відповідальність. Наклеп або публічне розголошення інформації – є типами кібербулінгу, який можуть застосовувати не лише у особистих повідомленнях, а й у мережі, що водночас поширює дані та ускладнює боротьбу проти цього. І навіть одеські адвокати, які довели у суді наклеп на себе, не домоглися притягнення до відповідальності, що говорить про прогалини у системі.
Про це пише Багнет.
Відповідальність за вчинення кібербулінгу
У грудні 2018 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який загалом ввів це поняття у правове поле. Далі було внесено зміни до Закону України “Про освіту” та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до цього держава має реагувати на цькування, яке заподіює шкоду фізичному та психологічному здоров’ю, неповнолітніх та учасників освітнього процесу. Законно про булінг йдеться, якщо є освітній процес і цькування відбувається у відносинах між двома неповнолітніми чи дитиною та дорослим. Тобто, якщо подібні дії вчиняються однією особою, якій виповнилося 18 років щодо іншої – неповнолітньої особи, булінг має місце. Якщо ж обом сторонам конфлікту вже є 18 років – законодавство цю ситуацію не регулює.
Але саме явище кібербулінгу у середовищі повнолітніх відбувається, а чинне законодавство не має прямих норм реагування. Тому у законодавстві шукають інші норми, як от цивільно-правовий захист: вимога спростування неправдивої інформації. Важливо, що позов і відшкодування через кібербулінг можливе лише у випадку встановлення конкретних осіб, які займаються цькуванням. Інакше суд позначить позов без відповідачів та розгляду.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/117648599
https://reyestr.court.gov.ua/Review/100905596
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109793125
Потерпілий від кібербулінгу має фіксувати дії кривдника, тут у допомозі стануть скріншоти та фото неправдивої чи персональної інформації. Хоча і не завжди суд може визнати це належним доказом. Коли кібербулінг відбувається у соціальних мережах, потерпілий може звернутися зі скаргою до адміністратора сторінки та служби підтримки стосовно видалення інформації. І так само можна вимагати видалення інформації із сайтів та пошукових систем. Насправді досі це є найефективнішими засобами реагування – внутрішні правила модерування та адміністрування з боку власників сайтів, соціальних мереж. Тому що, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, на власників сайтів, соціальних мереж або інших комунікаційних платформ може покладатися відповідальність за відсутність реагування на коментарі та створення технічних можливостей систематичного цькування.
Наступним кроком є звернення до Національної поліції, аби вирішити питання у досудовому порядку. Але потерпілий має право звернутися безпосередньо і до суду для захисту або поновлення своїх порушених прав.
Рішення є, результату немає
Хоча судова практика щодо кібербулінгу в Україні невелика і названа іншими поняттями, практика тиску через інтернет є, як і рішення, які мають виконуватися. В Одесі є два випадки цькування адвокатів через поширення неправдивої інформації, які доведені судом, але опубліковані тексти досі є на сайтах.
20.03.2023 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення та встановив факт недостовірності інформації стосовно Ігоря Курилко. У рішенні вказано 6 статей, які виходили впродовж 2019-2022 років, де вказано фото адвоката разом із ім’ям та прізвищем та родом занять. Заявник звернувся до суду, бо з його слів інформація на вищевказаних сайтах, принижує його, зашкоджує діловій репутації, та є такою яка ганьбить честь, гідність. Суд встановив, що ідентифікувати авторів статей не є можливим. Далі суд наводить цитати зі статей та спростування. Ознайомитися із рішення суду можна за посиланням. Крім конкретних “фактів”, у статтях були й узагальнюючі вислови щодо безлічі кримінальних оборудок і відкритого кримінального провадження. Але суд не знайшов жодного обвинувального вироку чи провадження, де адвокату було повідомлено про підозру. Суддя приходить до рішення, що публікації містять наклеп та недостовірну інформацію, яка виставляє заявника в негативному світлі, що є порушенням його конституційного права. Але статті так само досі розміщені на сайтах.
Сам Ігор Курілко підозрює, що поширення відвертого наклепу у статтях пов’язано із його адвокатською роботою у справі повернення Дачі Ашкенадзі у Санаторія імені В.П. Чкалова у державну власність:
«ТОВ «ІНТЕРІМ СЕРВІС» намагалось отримати будівлю, якій завдало значної шкоди у період її оренди. Можна побачити на власні очі у якому неналежному стані знаходиться будівля, яку орендували у Міністерства охорони здоров`я України на підставі договору оренди від 01.06.1992 року. З цього розуміємо, що обов’язки договору товариство не виконувало. Проте автор статті наводить нібито рейдерство з мого боку, натякаючи на неіснуючі спроби захоплення цього об’єкта. Зазначу, що ототожнення адвокатів з клієнтами є дискримінацією принципів рівності всіх перед законом і порушенням конституційних прав людей».
Адвокат звернувся до Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ. Адже рішенням суду встановлений факт недостовірної інформації, а неодноразові звернення стосовно її вилучення, ніяким чином не змінили ситуації. Логічно, аби ВРУ розробила порядок дій у таких ситуаціях. Очевидно, що законодавство у цій частині недопрацьоване та не має ефективного механізму боротьби з такими порушеннями.
Право людини, що дозволяє їй вимагати за певних умов видалення своїх особових даних із загального доступу через пошукові системи – існує. Його пов’язують з рішенням Європейського суду 2014 року. «Судовою практикою було визначено, що громадяни мають право вимагати від пошукових систем (таких як Google) видаляти запити, що містять ім’я особи або інші персональні дані. Це стало передумовою створення системи, яка дозволяє особі звернутися з вимогою про «забуття», щоб результати пошуку в інформаційних системах більше не були пов’язані з її персональними даними. За даними Google в період з 29 травня 2014 року по 4 жовтня 2020 року було направлено близько 1 млн запитів на видалення майже 4 мільйонів посилань, з них 1,5 млн посилань були видалені. Але відповідно до рішення, яке виніс Європейський суд у 2019 році, Google не видаляє контент із результатів пошуку в країнах, що не входять у ЄС», – зазначає Курілко.
Другий приклад наведення неправдивої інформації, що доведено судом, стосується юриста Олександра Кіфака, який є ще й консулом Німеччини в Одесі. Скандальність юриста, так само як і звинувачення у співпраці із окупантами – недоведені факти, а звинувачується він через ототожнення зі своїм клієнтом. Але ж згідно статті 2 Закону України «Про інформацію» – одним з основних принципів інформаційних відносин є достовірність та повнота інформації. Хоча і сам ресурс при формулюваннях звинувачень використовує фразу “на думку порталу”. Чи є це кібербулінгом? Визначення говорить наступне: кібербулінг – умисне цькування за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв, наприклад, пересилання двозначних зображень і фотографій, обзивання, зведення наклепів та ін. щодо визначеної особи у кіберпросторі, як правило, протягом тривалого періоду часу. Чи є ці матеріали тиском?
То ж чому за доведення неправдивості інформації публікації досі гуляють інтернетом?
Правові механізми через нетривалість своєї чинності мають багато питань, тому що суди поводяться по-різному. Якщо опиратися на досвід Європейського суду прав людини, то застосування такого способу правового захисту, як видалення всієї статті, де згадується ім’я позивача, без наведення додаткових аргументів щодо існування нагальної потреби у цьому, має ознаки непропорційного втручання в свободу вираження поглядів. Адже мова йде не про обмеження у висвітленні, а у неправомірному використанні імені. Видаляючи статтю – суспільство втрачає інформацію про все, і про ім’я і про обставини щодо справи. Блокування судом всього ресурсу також є неправомірним. Розроблення адекватних механізмів щодо відповідальності за кібербулінг, не лише серед дітей, має відбуватися вже. І тут вже є розроблені норми ЄСПЛ, які поки національні суди не впроваджують повністю, що заохочує розвиток кібербулінгу.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
