Вищий антикорупційний суд (ВАКС) колегією суддів у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (далі – суд),
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурор а ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні
обвинувальний акт з додатками та угоду про визнання винуватості від 06.03.2024
у кримінальному провадженні №12023160000001541 від 15.12.2023 щодо обвинувачення
ОСОБА_6 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Недобоївці Хотинського району Чернівецької області, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, одружений, має малолітню дитину 2019 року народження, має вищу освіту, є адвокатом)
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частини 3 статті 369 Кримінального кодексу України (далі – КК),
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий опис судового провадження.
13.03.2024 до ВАКС зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (САП ОГП) надійшли обвинувальний акт із додатками разом із угодою про визнання винуватості від 06.03.2024 у кримінальному провадженні №12023160000001541 від 15.12.2023 щодо обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК.
01.04.2024 ухвалою суду призначено підготовче судове засідання на 18.04.2024 з перервами до 23.04.2024, 24.04.2024.
2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
Відповідно до обвинувального акту та угоди про визнання винуватості ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК (підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої їй влади) за таких обставин:
«Установлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №432/2008 від 13.05.2008 Особу_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №250-VII від 16.05.2013 Особу_1 обрано на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси безстроково.
Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є, зокрема, особи, які постійно здійснюють функції представників влади.
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, у тому числі судді.
Таким чином, суддя Малиновського районного суду м. Одеси Особа_1 є службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Згідно з рішенням Ради адвокатів Одеської області від 17.08.2022 №73 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.08.2022 №004852 та в період з 12.07.2023 по теперішній час він здійснює адвокатську діяльність.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Згідно з ч.1 ст.20 зазначеного Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
Пунктом 1 ч.1 ст.21 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
Відповідно до ст.7 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017 ОСОБА_6 у професійній діяльності зобов`язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства у країни, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Однак під час досудового слідства встановлено, що ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, у порушення вимог вказаних нормативно-правових актів та своїх професійних обов`язків вчинив злочин за наступних обставин.
29.10.2023 Управлінням патрульної поліції в Одеській області складено протокол №ААД648078 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно Особи_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того 31.10.2023 Управлінням патрульної поліції в Одеській області складено протокол №ААД552701 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУПАП відносно Особи_2.
Приблизно наприкінці листопада 2023 року, точну дату та час встановити не виявилось можливим, Особа_2, перебуваючи за місцем свого мешкання, за адресою: м. Одеса, __ з метою отримання правової допомоги за рекомендацією осіб з числа свого оточення зателефонував раніше не знайомому ОСОБА_6 , який представився адвокатом, та в ході розмови повідомив, що зможе надати правову допомогу в розгляді судом справ про адміністративні правопорушення відносно останнього.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справ між суддями від 14.12.2023 матеріали справ за протоколами про адміністративні правопорушення №ААД648078 та №ААД 552701 передані для розгляду судді Малиновського районного суду м. Одеси Особі_1 з присвоєнням №__ та №__ відповідно.
Дізнавшись у цей же день з відкритих джерел про результати автоматизованого розподілу справ про адміністративні правопорушення стосовно Особи_2, у ОСОБА_6 виник умисел на підбурення Особи_2 до висловлення пропозиції надати і до надання неправомірної вигоди та подальшого надання неправомірної вигоди судді Малиновського районного суду м. Одеси Особи_1, яка згідно з Приміткою до ст. 368 КК України, є особою, яка займає відповідальне становище, за непритягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Цього ж дня ОСОБА_6 , перебуваючи у невстановленому досудовим слідством місці, у телефонній розмові з Особою_2 повідомив, про те, що йому вдалось з`ясувати, що справи про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, перебувають на розгляді у судді Малиновського районного суду м. Одеси. В ході розмови ОСОБА_6 , діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, розповів, що він особисто знайомий з суддею, якою буде здійснюється розгляд вказаних справ про адміністративні правопорушення, та може вирішити із нею питання про закриття вказаних справ відносно нього, надавши судді за вчинення означених дій неправомірну вигоду у розмірі 1600 доларів США, вказавши при цьому, що в інакшому випадку рішення будуть прийняті однозначно не на його користь, незважаючи на фактичні обставини справ.
Будучи поставленим в умови, за яких у разі ненадання неправомірної вигоди Особа_2 міг отримати негативне для себе рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, він прийняв пропозицію ОСОБА_6 .
Водночас, не маючи наміру вчиняти протиправні дії, Особа_2 про цей факт повідомив правоохоронні органи, подавши заяву про вчинення злочину до органів Національної поліції України.
Далі, 21.12.2023 у ході особистої зустрічі з Особою_2, яка відбулася біля площі__ в м. Одесі, ОСОБА_6 дізнався, що 29.11.2023 стосовно Особи_2 співробітникам Управління патрульної поліції в Одеській області раніше було складено ще один протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Продовжуючи реалізацію свого умислу на підбурення Особи_2 до висловлення пропозиції надати і до надання неправомірної вигоди суддям Малиновського районного суду м. Одеси, з метою створення в нього уявлення про реальну можливість вчинення таких дій, повідомив про свої близькі відносини з суддями зазначеного суду в силу того, що він є колишнім працівником цього суду та має подібний досвід вирішення питань щодо закриття проваджень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, вказавши, що мінімальна сума коштів, яку Особі_2 необхідно буде надати суддям за такі дії становитиме 1000 доларів США за кожну справу про адміністративне правопорушення. При цьому зазначив, що найкращим варіантом для вирішення цих питань буде об`єднання усіх 3 справ про адміністративні правопорушення та передача їх на розгляд одному судді, чого він намагатиметься досягти.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25.12.2023 матеріали справи про адміністративне правопорушення за протоколом №ААД533005 відносно Особи_2 передані для розгляду судді Малиновського районного суду міста Одеси Особа_3 і справі присвоєно №___.
Пізніше ОСОБА_6 під час телефонних розмов та особистих зустрічей з Особою_2 11.01.2024, 12.01.2024 та 16.01.2024, що відбувались в автомобілі марки «Рено Меган», д.р.н. __, поряд з будинком за адресою: м. Одеса, __ , продовжуючи реалізацію свого умислу на підбурення останнього до надання та подальшого надання неправомірної вигоди суддям, декілька разів висловив пропозицію надати йому кошти з розрахунку по 1000 доларів США за кожну справу про адміністративне правопорушення для передачі суддям Малиновського районного суду м. Одеси за прийняття ними рішень в інтересах Особи_2 про закриття проваджень у справах про адміністративні правопорушення, уточнивши, що про місце та час передачі коштів він повідомить додатково.
Далі у ході особистої зустрічі з Особою_2, що відбулася о 13 год. 14 хв. 19.01.2024 в автомобілі марки «Рено Меган», д.р. н . ___, поряд з будинком за адресою: м. Одеса, __ ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на підбурення до надання та подальшого надання неправомірної вигоди судді, повідомив, що в нього на даний час виникли труднощі з вирішенням питання про об`єднання третьої справи з двома першими, та почав схиляти Особу_2 надати йому кошти у сумі 2000 доларів США для передачі судді Малиновського районного суду міста Одеси Особа_1 за прийняття нею рішення про об`єднання матеріалів та закриття перших двох справ, уточнивши, що кошти йому слід передати особисто, визначивши дату зустрічі 20.01.2024.
Наступного дня 20.01.2024, приблизно о 16 год. 10 хв., Особа_2 на виконання вказівки ОСОБА_6 , зустрівся із останнім в автомобілі «Рено Меган», д.р.н. __ , поряд із місцем свого проживання за адресою: м. Одеса, __ .
Під час зустрічі ОСОБА_6 запевнив Особу_2 про існування попередньої домовленості з суддею Малиновського районного суду міста Одеси Особа_1 щодо позитивного вирішення питання про закриття відносно нього двох справ про адміністративні правопорушення, після чого Особа_2, будучи підбуреним ОСОБА_6 до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, діючи під контролем правоохоронних органів у межах контролю за вчиненням злочину, передав ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів та імітаційних грошових коштів у загальному розмірі 2000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 20.01.2024 (37,7094 гривень за 1 долар США) складало 75418,8 грн, для подальшої передачі судді Малиновського районного суду міста Одеси Особа_1 за прийняття нею рішення в інтересах Особи_2 про закриття відносно нього двох справ про адміністративні правопорушення.
Після цього ОСОБА_6 поклав вказані грошові кошти до власного автомобілю, маючи намір у подальшому передати вищезазначену неправомірну вигоду судді Малиновського районного суду міста Одеси Особа_1, проте був затриманий співробітниками Національної поліції України, не виконавши зі свого боку усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі».
3. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначене покарання.
3.1. 06 березня 2024 року між прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді САП ОГП ОСОБА_5 за участю захисника – адвоката ОСОБА_7 – укладено угоду про визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК, тобто у вчиненні підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їй влади.
3.2. В угоді зазначено, що сторони визнають правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК, та такі обставини, які враховані прокурором при її укладенні:
1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_6 у проведенні кримінального провадження щодо нього та інших осіб, а саме:
– надання ним детальних та правдивих показань, беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, його належна процесуальна поведінка, дотримання всіх покладених слідчим суддею при застосуванні запобіжного заходу обов`язків згідно з частиною 5 статті 194 КПК;
– надання під час допиту у процесуальному статусі підозрюваного у кримінальному провадженні правдивих показань стосовно свої участі у вчиненні злочину.
2) характер і тяжкість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема
– угоду укладено у провадженні щодо тяжкого злочину, ОСОБА_6 інкримінується підбурювання до незакінченої форми кримінального правопорушення;
– кримінальними правопорушеннями шкоди не заподіяно.
3) наявність суспільного інтересу, який полягає в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження; здійснення грошового внеску на підтримку Збройних Сил України.
4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.
5) взяте на себе добровільно ОСОБА_6 зобов`язання внести кошти в якості допомоги Збройним Силам України в сумі 250 000 гривень;
6) особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, характеризується позитивно, одружений, має на утриманні дочку 2019 року народження, згідно виписки КНП «Міська лікарня № 5» Одеської міської ради ОСОБА_6 встановлено діагноз – гіпертонічна хвороба ІІ стадії;
3.3. Також в угоді зазначено, що обвинувачений ОСОБА_6 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК і зобов`язується співпрацювати із прокурором та судом у розслідуванні та судовому розгляді вказаного кримінального провадження. При цьому ОСОБА_6 підтверджує правдивість показань, наданих ним у кримінальному провадженні під час допиту у процесуальному статусі підозрюваного.
Крім того, згідно з угодою обвинувачений ОСОБА_6 зобов`язався протягом 50 днів від затвердження угоди зробити внесок на офіційний рахунок, відкритий Національним банком України у розмірі 250 000 гривень на підтримку Збройних Сил України.
3.4. При вирішенні питання щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_6 сторони угоди дійшли згоди про наявність обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 не встановлено.
З урахуванням вищезазначеного сторони угоди (пункт 6) узгодили покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без конфіскації майна.
На підставі статті 75 КК сторони угоди узгодили звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням один рік та шість місяців, та покладенням на ОСОБА_6 обов`язків передбачені статтею 76 КК: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробацїї; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
ОСОБА_6 погодився на призначення узгодженого покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
3.5. В пункті 11 угоди зазначено, що її сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до статті 473 КПК наслідком укладання та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і ОСОБА_6 є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями частини 4 статті 394 та частини 3 статті 424 КПК, а для ОСОБА_6 – його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 пункту 1 частини 4 статті 474 КПК.
3.6. В пункті 12 угоди сторони обумовили наслідки невиконання угоди, передбачені статтею 476 КПК, а саме ОСОБА_6 роз`яснено та цілком зрозуміло, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до статті 476 КПК прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.
4. Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав угоду про визнання винуватості та просив таку затвердити, зазначивши, зокрема таке: угода відповідає вимогам чинного законодавства і укладена добровільно; дане кримінальне провадження належить до категорії таких, щодо яких законом передбачена можливість укладення угод про визнання винуватості; існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим ОСОБА_6 винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, що підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів; умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін кримінального провадження та/або інших осіб.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив факт добровільного підписання угоди, повністю та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, щиро розкаявся та просив затвердити угоду, зокрема зазначивши, що він повністю розуміє таке:
1) він має право на повний судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2) характер і тяжкість обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді;
3) повністю усвідомлює узгоджене основне покарання, а також інші заходи та наслідки, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження;
4) укладення угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.
Захисник ОСОБА_7 просила затвердити укладену угоду, повідомивши, що її умови відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства, а її укладення є добровільним.
5. Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і при ухваленні вироку, а також положення законодавства, якими він керувався.
5.1. Згідно з частиною 7 статті 474 КПК, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам цього кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Частиною 8 статті 474 визначено, що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
5.2. Згідно з частинами 2 і 3 статті 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Відповідно до частини 1 статті 369 КК, пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Санкція частини 3 статті 369 КК (що інкримінується ОСОБА_6 та визначає кримінальним правопорушенням діяння, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або вчинені за попередньою змовою групою осіб) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Частиною 4 статті 27 КК (яка інкримінується ОСОБА_6 на підставі стаття 16 КК, яка визначає, що кримінальна відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на кримінальне правопорушення настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення) передбачено, що підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, частина 2 статті 15 КК (що також інкримінується ОСОБА_6 ) передбачає, що замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Згідно з частиною 3 статті 68 КК, за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього кодексу.
Відповідно до чинних положень частини 5 статті 12 КК тяжким злочином визнається таке діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Відтак згідно з класифікацією кримінальних правопорушень, передбаченою статтею 12 КК, інкриміноване ОСОБА_6 діяння, передбачене частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК, належить до тяжких злочинів, й при цьому максимальний розмір покарання не може перевищувати 5 років та 3 місяців.
5.3. Відповідно до частини 4 статті 469 КПК угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; 2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; 3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Відтак в цьому кримінальному провадженні законодавчо можливе безумовне укладення угоди про визнання винуватості щодо інкримінованого ОСОБА_6 тяжкого злочину.
При цьому суду невідомо про укладення раніше інших угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні, тому відсутні перешкоди, встановлені частиною 8 статті 474 КПК.
5.4. Судом встановлено, що угода про визнання винуватості відповідає формальним вимогам статті 472 КПК та містить усі необхідні реквізити: її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК, наслідки невиконання угоди, дата укладення та угоди та підписи сторін.
В судовому засіданні ОСОБА_6 підтвердив кожну із обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується і які викладені в угоді та обвинувальному акті, та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.
З огляду на вищенаведене та враховуючи описані в обвинувальному акті та угоді фактичні обставини, суд вважає наявним склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК, що вказує на правильну кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_6 діяння та наявність фактичних підстав для визнання ним винуватості.
5.5. Чинний кримінальний процесуальний закон України не визначає зміст категорії «суспільний інтерес», оскільки само про собі це є абстрактним поняттям, під яким розуміється ставлення суспільства до певних явищ як наслідок їх оцінки на підставі усталених уявлень про позитивний чи негативний характер таких явищ.
В сучасній Україні проблема боротьби з корупцією, яка є каталізатором розвитку організованої злочинності, вкрай актуальна. Симбіоз цих двох ганебних явищ утворює найсерйознішу небезпеку для держави і суспільства. Небезпека корупції полягає в тому, що вона призводить до незворотних змін державного апарату, які можна подолати лише завдяки кардинальним засобам. Характерною рисою корупції є зловживання службовим становищем, що вчиняється з метою неправомірного отримання відповідних переваг в результаті необґрунтованого використання офіційного статусу. Корумпована посадова особа може домагатися отримання грошей, подарунків, привілей або прибуткових умов для підприємницької діяльності в обмін на здійснення чи нездійснення будь-яких офіційних дій. Немає різниці, хто ініціює зловживання – сам посадовець чи особа, яка пропонує неправомірну вигоду.
Відтак у сучасних умовах корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці, демократичному розвитку держави та суспільству, конституційному ладу, а саме підриває авторитет країни, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектору, руйнує моральні та суспільні цінності, дискредитує державу на міжнародному рівні, та заважає подоланню збройної агресії зовнішнього ворога.
При цьому складність подолання корупції полягає у тому, що її наслідки зумовлені такими факторами мотивації особи як бажання багатства і влади, та тим, що це явище викликає у певних верств суспільства «звикання», тобто ставлення до нього не як до аномалії, а як до «норми життя».
Аналізуючи судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (наприклад, рішення 27.06.2019 в справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» – заява №13290/11, рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України»- заява №29979/04), можна зробити висновок, що відповідно до його сталої практики поняття «суспільний (публічний) інтерес» тлумачиться широко, й дотримання необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами є важливою вимогою демократичного суспільства та складовою принципу верховенства права. Також аналіз рішень ЄСПЛ від 12.05.2005 у справі «Ocalan v.Turkey» – заява №46221/99 (пункт 168), від 23.11.2000 у справі «Former King of Greece and Others v. Greece» – заява №25701/94 (пункт 89), від 25.03.1999 у справі «Iatridis v. Greece» – заява №31107/96 (пункт 55) дає підстави виснувати, що складовими принципу верховенства права ЄСПЛ вважає збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.
Разом з тим, суспільство є неоднорідною соціальною сукупністю осіб з різним віком, освітою та культурою, майновим та соціальним станом, уявленнями про життєві цінності, оцінкою боротьби з корупцією тощо, що може призвести до різнополюсних уявлень різних верств суспільства про одне й те явище.
З огляду на це, суд оцінює наявність чи відсутність суспільного інтересу в укладенні угоди про визнання винуватості як баланс між державними і особистими інтересами, який передусім покликаний досягнути завдань кримінального судочинства, які полягають в захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, що ґрунтується на суддівському розсуді, тобто суб`єктивній оцінці об`єктивних обставин справи.
Також завданням кримінального судочинства є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Окрім того, затвердження угоди про визнання винуватості забезпечує скорочення часу розгляду будь-якого кримінального провадження в розумні строки, мінімізує витрати державних ресурсів, особистих ресурсів учасників кримінального провадження, а також зменшує надмірне навантаження на органи публічного обвинувачення та суд.
Більш того, затвердження угоди свідчитиме про ефективне здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень з метою виправлення останнього. Зазначене сприятиме формуванню у суспільства правосвідомості та усвідомлення невідворотності покарання за вчинені правопорушення.
Особливої актуальності та необхідності питання процесуального реагування на дотримання принципу розумності строків кримінального провадження набуло в зв`язку з ухваленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) 24.02.2022 остаточного рішення у справі « Романов та інші проти України (заява №5159/21), де ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного юридичного захисту.
Вищевказане повністю узгоджується із розділом «Боротьба з корупцією та відмиванням грошей» Плану Ukraine Facility, який передбачає удосконалення процедури укладення угод зі слідством у корупційних злочинах. Відтак укладення угоди про визнання винуватості повністю корелює з дотриманням принципу пропорційності як критерію дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами.
Загалом, своєчасне розкриття кримінальних правопорушень, призначення справедливого покарання винній особі, відшкодування матеріальних збитків в узгодженому розмірі є свідченням наявності суспільного інтересу, дотримання принципу балансу інтересів та відповідає інтересам України на сучасному етапі державності.
Відтак суд вважає, що умови цієї угоди відповідають інтересам суспільства і зазначає, що укладення угод про визнання винуватості за загальним принципом стимулюватиме інших підозрюваних чи обвинувачених укладати такі з метою сприяння у проведенні кримінального провадження та потенційної можливості бути засудженим до найменш тривалого строку покарання, визначеного в санкції інкримінованої статті чи бути звільненим від його відбування, що сприятиме виправленню та запобіганню вчиненню засудженим нових кримінальних правопорушень, а також впливатиме на усвідомлення будь-ким неминучої караності протиправних діянь, зокрема, й формування недопущення корупційної поведінки, усвідомлення невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення.
5.6. Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтвердили суду добровільність укладення угоди за ініціативою самого підозрюваного, спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність процесуального примусу зі сторони обвинувачення. Прокурор ОСОБА_5 також підтвердив добровільність укладення угоди з його сторони.
Відтак суд переконався, що укладення сторонами цієї угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.
5.7. В угоді також зазначено, що ОСОБА_6 протягом 50 днів від дня затвердження такої взяв на себе зобов`язання внести на підтримку Збройних Сил України на офіційний рахунок, відкритий Національним банком України кошти, у розмірі 250 000 гривень.
В судовому засіданні ОСОБА_6 підтвердив, що добровільно взяв на себе такі зобов`язання, зазначивши, що має реальну можливість їх виконати, відтак суд вважає, що ця умова угоди не є невиправдано обтяжливою для цієї сторони кримінального провадження, а також може бути взята до уваги, як пом`якшувальна обставина з огляду на правові висновки, викладені в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (ККС ВС) від 19.07.2023 у справі №442/2407/22, де ККС ВС зокрема зазначив, що перерахування коштів, що були предметом застави, на підтримку ЗСУ навіть від заставодавця може бути враховане судом під час призначення покарання засудженому як обставина, що його пом`якшує.
5.8. Крім того, укладена угода не порушує прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо будь-яких інших осіб, оскільки з метою дотримання презумпції невинуватості особи, у цьому вироку виключені усі персональні дані та відомості, які б давали можливість ідентифікувати конкретних осіб, та формулювання обвинувачення викладено лише щодо інкримінованого ОСОБА_6 діяння.
5.9. Суд бере до уваги також те, що в укладенні цієї угоди згідно з пунктом 9 частини 2 статті 52 КПК в обов`язковому порядку брав участь захисник ОСОБА_7 .
5.10. Щодо призначення покарання.
5.10.1. Відповідно до статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тобто суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. При цьому виключно каральний підхід при призначенні покарання є неефективним для розв`язання проблем запобігання злочинності в Україні, зокрема й корупційної злочинності.
5.10.2. Відповідно до частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Частина 2 статті 65 КК встановлює, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Тобто суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Згідно з частиною частини 5 статті 65 КК, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Частиною 1 статті 475 КПК визначено, що якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Відтак суд зазначає, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 складено за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК
Згідно з частиною 5 статті 68 КК суд, при призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд бере до уваги ступінь тяжкості злочину, вчиненого ОСОБА_6 , та те, що його роль як підбурювача є менш суспільно небезпечною порівняно з ролями виконавця чи організатора.
Також суд зазначає, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Окрім того, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
5.10.3. Згідно з частиною 2 статті 66 КК при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, як обставини, зазначені в частині 1 цієї статті, так і інші обставини, не зазначені в частині 1 статті 66 КК.
Суд встановив наявність обставин, які передбачені в частині 1 статті 66 КК, що можуть бути враховані як пом`якшуючі при призначенні покарання ОСОБА_6 , а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю інкримінованого йому кримінального правопорушення,
а також інші обставини, які відповідно до частини 2 статті 66 КК можуть бути враховані як обставини, що пом`якшують покарання, а саме:
1) беззастережне визнання вини, яке полягає в усвідомленні ним факту вчинення протиправного діяння, критичній оцінці своїх дій та свідомому бажанні понести узгоджене сторонами угоди покарання;
2) вчинення інкримінованого кримінального правопорушення вперше за відсутності фактів вчинення інших правопорушень;
3) стан здоров`я обвинуваченого, який має хронічні серйозні захворювання, що підтверджується наданими медичними документами;
4) наявністю на вихованні у обвинуваченого малолітньої дитини, яка народилась 05.07.2019;
5) добровільне бажання перерахувати по потреби Збройних Сил України грошові кошти в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень.
При цьому судом не встановлено обставин, передбачених статтею 67 КК, які обтяжують покарання.
5.10.4. З огляду на вищевикладене, з урахуванням наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання, враховуючи, що вчинене кримінальне правопорушення є незакінченим злочином, а також з урахуванням особи обвинуваченого, суд вважає, що узгоджене сторонами угоди покарання ОСОБА_6 буде справедливим й достатнім, відповідатиме вимогам КК та інтересам суспільства.
5.10.5. Стаття 75 розділу ХІІ КК «Звільнення від покарання та його відбування» зокрема передбачає таку форму реалізації кримінальної відповідальності як звільнення від відбування покарання з випробуванням, що не є заміною покарання на менш суворе, та означає, що засуджена особа не відбуває покарання в ізоляції від суспільства в кримінально-виконавчих установах закритого типу.
Частиною 2 статті 75 КК визначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту вищенаведеного очевидно, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням є дискреційним правом суду, тобто суд може прийняти таке рішення або відмовити у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, частиною 3 статті 75 КК визначено, що у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Відповідно до частини 4 статті 75 КК така тривалість може становити від одного до трьох років.
Сучасний кримінальний процес розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких зокрема вирізняється кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований статтями 469-476 КПК.
Існуюча судова практика щодо можливості застосування норм частини 2 статті 75 КК до осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення, наразі є неоднорідною та має дві протилежні позиції: 1) суд не може звільняти від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили корупційні злочини; 2) суд не може звільняти від відбування покарання осіб, які вчинили корупційний злочин, лише при ухваленні обвинувального вироку у кримінальному провадженні, що розглядається в загальному порядку, тоді як у провадженні на підставі угод суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням. Очевидно, що такі позиції обумовлені недосконалістю юридичної техніки під час запровадження законодавчих норм.
Суд враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) сформувала один із основоположних аспектів верховенства права – юридичну визначеність, зміст якої полягає у тому, що визначення правопорушень та покарань за їхнє вчинення має міститися саме у законі та бути чітко визначеними, тобто закон має бути якісним та передбачуваним.
Конституційний Суд України (КСУ) наголошував на важливості вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення КСУ від 22.09.2005 року №5-рп/2005).
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що норми законодавства, які допускають неоднозначне тлумачення, належить трактувати на користь обвинуваченої особи.
Також, згідно з частиною 6 статті 368 КПК, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду (ККС ВС) містяться численні посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 №13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» (зокрема в постановах ККС ВС від 27.02.2018 в справі №203/378/17, від 29.11.2018 в справі №761/6774/16-к, від 02.04.2019 в справі № 357/7336/17, від 18.05.2020 в справі № 639/2837/19, від 15.02.2021 в справі №395/ 773/18, від 01.11.2022 в справі № 686/26679/19), що свідчить про усталену практику застосування положень такої ККС ВС.
В пункті 12 вищезазначеної постанови від 11.12.2015 №13 зокрема зазначено, що «чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний – коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний – у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з`ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов`язковим. У зв`язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК суд зобов`язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) відсутні».
Також суд враховує правову позицію, викладену у постанові ККС ВС від 08.11.2023 в справі №333/4532/22 щодо такого: «кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема статтею 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням».
Отже, на основі системного аналізу частини 2 статті 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого частиною 1 статті 75 КК) суд вважає можливим у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, в тому числі й у разі засудження особи за корупційне кримінальне правопорушення, звільнити особу від відбування покарання з випробуванням разом із встановленням іспитового строку.
5.10.6. Суд зазначає, що статтею 77 КК визначено вичерпний перелік додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Оскільки у наведеному переліку відсутня конфіскація майна, то відтак така й не може бути застосована через звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.
6. Висновок суду щодо можливості затвердження угоди про визнання винуватості.
6.1. Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки учасників судового провадження – прокурора, обвинуваченого та його захисника,- суд не встановив підстав для відмови в затвердженні такої угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК, оскільки укладена угода відповідає нормам КК, КПК та інтересам суспільства, зокрема в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, й забезпечить досягнення мети його застосування.
Відтак суд вважає за можливе затвердити укладену угоду шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання і звільнення від його відбування з випробуванням, та дискреційним встановленням іспитового строку і покладенням певних обов`язків.
6.2. Суд вважає, що оскільки вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення зазіхало на авторитет судді як представника судової влади, що є складовою частиною системи органів державної влади України, то з урахуванням тяжкості і обставин такого, належить визначити ОСОБА_6 іспитовий строк тривалістю у 2 (два) роки, а не в 1 (один) рік та 6 (шість) місяців, як пропонувалось в угоді.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК суд вважає необхідним покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:
1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
6.3. Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті 78 КК, після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов`язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього кодексу.
7. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
7.1. Вирішення цивільного позову.
Відповідно до статті 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього кодексу, суд залишає позов без розгляду.
У цьому кримінальному провадженні цивільний позов не подавався, тому таке питання судом не вирішується.
7.2. Доля речових доказів.
Згідно з частиною 1 статті 100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу (тобто отримання шляхом тимчасового доступу або накладення арешту).
Частиною 9 статті 100 КПК визначено, що питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
7.2.1. Відповідно до наявних матеріалів в цьому кримінальному провадженні:
1) постановою слідчого групи від 15.01.2024 визнано речовими доказами – квитанція №331913121195640 від 21.12.2023 на 1 аркуші; квитанція №331913103045525 від 21.12.2023 на 1 аркуші; угода про надання правової (правничої) допомоги №12/01/24 від 12.01.2024 на З аркушах, – які зберігаються при матеріалах кримінального провадження.
2) ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 26.10.2024 в справі №947/2980/24 в цьому кримінальному провадженні надано дозвіл на проведений слідчим групи слідчих 20.01.2024 невідкладний обшук в транспортному засобі автомобілі марки Renault моделі «Megane» в кузові синього кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_3 , під час чого виявлено та вилучено:
– мобільний телефон марки «Iphone 12», в корпусі чорного кольору, з сім – карткою мобільного оператора «Київстар» н.т. НОМЕР_4 ;
– гаманець чорного кольору, зі змістом в середині, а саме: банківські картки банків: ПриватБанк НОМЕР_5 , Альфа банк НОМЕР_6 , Приватбанк НОМЕР_7 , ПриватБанк НОМЕР_8 , ОТП банк НОМЕР_9 , ОТП банк НОМЕР_10 ; грошові кошти в сумі 1590, 00 грн., 2 купюри номіналом 500 грн (ВИ 2728533, ХЄ 4933935) 2 купюри номіналом 200 грн. (ВД 6636298, ГЕ 6699066), 1 купюра номіналом 100 грн., (АБ 1854148) 1 купюра номіналом 50 грн., (ЕА 9096771), 2 купюри номіналом 20 грн (ЄБ 1034038, 10 А 8047946);
– грошові кошти загальній сумі 2 000 доларів США, купюрами номіналом по 100 доларів США кожна, з них купюра номіналом 100 доларів США (LB 66111529 E), купюра номіналом 100 доларів США (LB 71925774 W) та 18 купюр номіналом по 100 доларів США кожна (LB 23277272 G);
– 2 свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, на автомобіль «Renault» моделі «Megane» з д.н.з. НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_9 CXE № НОМЕР_11 від 24.01.2020 та автомобіль марки KIA MORNING на ім`я ОСОБА_9 НОМЕР_12 від 30.05.2023;
-посвідчення водія на ім`я ОСОБА_6 ВВТ НОМЕР_13 від 24.01.2014.
В цій ухвалі зокрема зазначено, що слідчим суддею встановлено, що обшук в порядку частини 3 статті 233 КПК, який було оформлено протоколом огляду від 25.01.2024, проведено з метою переслідування підозрюваного, а також врятування майна, що має значення для досудового розслідування, та є речовими доказами по справі, які знаходилися в автомобілі марки Renault моделі «Megane» в кузові синього кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_3 .
3) Відповідно до листа Управління стратегічних розслідувань в Одеській області від 16.01.2024 №643/55/114/03-2024 замовлено виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів у вигляді грошових банкнот 18 (вісімнадцять ) штук на загальну суму 1 800 (одна тисяча вісімсот) доларів США із грошової купюри серії LB 23277272G номіналом 100 доларів США, які виготовлені ТОВ «Територія цвєта».
20.01.2024 згідно з протоколом ідентифікації (огляду) та вручення грошових коштів, в ході процесуальної дії встановлено, що предметом ідентифікації являються грошові кошти в сумі 200 (двісті) доларів США, які зі слів свідка ОСОБА_10 належать йому особисто та він добровільно надає їх з метою документування протиправної діяльності службової особи (осіб), щодо якої здійснюється розслідування в рамках зазначеного кримінального провадження. Зазначені грошові кошти представлені наступними банкнотами: номіналом 100 доларів США (LB 66111529 E), номіналом 100 доларів США (LB 71925774 W). Крім того, для документування протиправної діяльності службової особи (осіб), щодо якої здійснюється розслідування в рамках зазначеного кримінального провадження будуть використовуватися імітаційні грошові кошти в кількості 18 (вісімнадцять) штук – 1800 (тисяча вісімсот) доларів США номіналом по 100 (сто) доларів США кожна (LB 23277272 G).
4) На вимогу прокурора САП щодо надання інформації про наявність речових доказів у цьому кримінальному провадженні, НАБУ листом від 19.04.2024 №542-004/30/11132 повідомило, що в приміщенні Одеського територіального управління Національного антикорупційного бюро України за адресою: АДРЕСА_2 тимчасово зберігаються: 1. Пакет зі змивами з рук ОСОБА_6 , зразком барвника, грошовими коштами (2+18 купюр). 2. Пакет з речами, документами, грошовими коштами, вилученими 20.01.2024 в ході обшуку автомобіля Renault Megane д/н НОМЕР_3 . Водночас повідомлено, що мобільний телефон, вилучений у ОСОБА_6 знаходиться на експертному дослідженні в Одеському науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України.
7.2.2. Згідно з актом прийому-передачі від 09.02.2024 слідчий у цьому кримінальному провадженні передав, а ОСОБА_6 прийняв вилучені в нього під час обшуку 20.01.2024 вищезазначені посвідчення водія на ім`я ОСОБА_6 ВВТ НОМЕР_13 від 24.01.2014 та 2 свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів – на ім`я ОСОБА_9 CXE № НОМЕР_11 від 24.01.2020 і на ім`я ОСОБА_9 НОМЕР_1 від 30.05.2023.
З огляду на повернення таких речей володільцю, їх доля не визначається.
7.2.3. Відповідно до положень статті 100 КПК суд вирішує долю речових доказів таким чином:
1) зберігати у матеріалах цього кримінального провадження;
– квитанцію №331913121195640 від 21.12.2023 на 1 аркуші; квитанцію №331913103045525 від 21.12.2023 на 1 аркуші; угоду про надання правової (правничої) допомоги №12/01/24 від 12.01.2024 на З аркушах;
2) повернути володільцю ОСОБА_6 :
– мобільний телефон марки «Iphone 12», в корпусі чорного кольору, з сім – карткою мобільного оператора «Київстар» н.т. НОМЕР_4 ;
– гаманець чорного кольору, зі змістом в середині, а саме: банківські картки банків: ПриватБанк НОМЕР_5 , Альфа банк НОМЕР_6 , Приватбанк НОМЕР_7 , ПриватБанк НОМЕР_8 , ОТП банк НОМЕР_9 , ОТП банк НОМЕР_10 ; грошові кошти в сумі 1590, 00 грн., 2 купюри номіналом 500 грн (ВИ 2728533, ХЄ 4933935) 2 купюри номіналом 200 грн. (ВД 6636298, ГЕ 6699066), 1 купюра номіналом 100 грн., (АБ 1854148) 1 купюра номіналом 50 грн., (ЕА 9096771), 2 купюри номіналом 20 грн (ЄБ 1034038, 10 А 8047946);
3) повернути законному володільцю:
– грошові кошти купюрами номіналом 100 (сто) доларів США (LB66111529E) та номіналом 100 (сто) доларів США (LB71925774W);
4) знищити:
– імітаційні грошові кошти в кількості 18 (вісімнадцять) штук на загальну суму 1800 (тисяча вісімсот) доларів США номіналом 100 (сто) доларів США кожна (LB23277272G);
– змиви з рук ОСОБА_6 , зразок барвника.
7.3. Застосування спеціальної конфіскації.
Відповідно до частини 9 статті 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Частиною 10 статті 100 КПК визначено, що під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.
У цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування спеціальної конфіскації.
7.4. Розподіл процесуальних витрат.
Відповідно до частини 2 статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
В обвинувальному акті в цьому кримінальному провадженні зазначено про розмір витрат на залучення експерта в сумі 14 388, 32 грн., а саме на проведення Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України криміналістичної експертизи матеріалів, речовин та виробів по дослідженню спеціальних хімічних речовин, вартість якої документально підтверджена актом здачі-приймання висновку експерта від 20.02.2024 №24-836.
Відтак з ОСОБА_6 належить стягнути на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертизи в сумі в сумі 14 388,32 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят вісім гривень 32 копійки).
7.5. Чинність заходів забезпечення кримінального провадження.
7.5.1. Запобіжні заходи.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 374 КПК суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
В цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Київського районного суму міста Одеси від 22.01.2024 в справі №947/2980/24 застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативним внесенням застави в розмірі 70 (сімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 211 960 (двісті одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень. Такі кошти 23.01.2024 внесено заставодавцем ОСОБА_9 .
Відповідно до частини 11 статті 182 КПК застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.
Суд вважає, що в зв`язку з ухваленням вироку відпадає необхідність подальшого застосування вищезазначеного запобіжного заходу, тому такий належить скасувати.
7.5.2. Арешти майна.
Частиною 4 статті 174 КПК визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Згідно з наявними матеріалами під час досудового розслідування арешти майна як заходи забезпечення кримінального провадження не накладались, тому таке питання не вирішується.
7.6. Повідомлення про ухвалення вироку.
Згідно з статтею 483 КПК про ухвалення вироку повідомляються: 1) щодо адвокатів – відповідні органи адвокатського самоврядування; 2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього кодексу, – органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.
З огляду на те, що ОСОБА_6 є адвокатом, належить повідомити про ухвалення цього вироку Раду адвокатів Одеської області, в якій такий обліковується.
Керуючись статтями 12, 50, 65, 66, 67, 68, 75, 76 КК, статтями 469-475, 480, 532 КПК, суд
УХВАЛИВ:
1. Затвердити угоду про визнання винуватості від 06.03.2024 в кримінальному провадженні №12023160000001541 від 15.12.2023, укладену між прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 за участю захисника ОСОБА_7 .
2. Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 27/частиною 2 статті 15/частиною 3 статті 369 КК.
3. Призначити ОСОБА_6 узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без конфіскації майна.
4. На підставі частини 2 статті 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, після спливу якого засуджений, який виконав покладені на нього обов`язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, за поданням уповноваженого органу з питань пробації звільняється судом від призначеного йому покарання.
Відповідно до статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.
5. На підставі статті 76 КК покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:
– періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
– повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
6. Зобов`язати ОСОБА_6 протягом 50 (п`ятдесяти) календарних днів з дня ухвалення вироку внести суму в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень на підтримку Збройних Сил України на такий спеціальний рахунок: МФО 300001, рахунок № НОМЕР_14 , код ЄДРПОУ 00032106; отримувач: Національний банк України; призначення платежу: допомога ЗСУ. Після сплати коштів невідкладно повідомити суд про таке.
7. Скасувати запобіжний захід у вигляді застави, застосований до ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 22.01.2024 в справі №947/2980/24 та повернути внесені 23.01.2024 кошти в сумі 211 960 (двісті одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень заставодавцю ОСОБА_9 .
8. Вирішити долю речових доказів таким чином:
1) зберігати у матеріалах цього кримінального провадження;
– квитанцію №331913121195640 від 21.12.2023 на 1 аркуші; квитанцію №331913103045525 від 21.12.2023 на 1 аркуші; угоду про надання правової (правничої) допомоги №12/01/24 від 12.01.2024 на З аркушах;
2) повернути володільцю ОСОБА_6 :
– мобільний телефон марки «Iphone 12», в корпусі чорного кольору, з сім – карткою мобільного оператора «Київстар» н.т. НОМЕР_4 ;
– гаманець чорного кольору, зі змістом в середині, а саме: банківські картки банків: ПриватБанк НОМЕР_5 , Альфа банк НОМЕР_6 , Приватбанк НОМЕР_7 , ПриватБанк НОМЕР_8 , ОТП банк НОМЕР_9 , ОТП банк НОМЕР_10 ; грошові кошти в сумі 1590, 00 грн., 2 купюри номіналом 500 грн (ВИ 2728533, ХЄ 4933935) 2 купюри номіналом 200 грн. (ВД 6636298, ГЕ 6699066), 1 купюра номіналом 100 грн., (АБ 1854148) 1 купюра номіналом 50 грн., (ЕА 9096771), 2 купюри номіналом 20 грн (ЄБ 1034038, 10 А 8047946);
3) повернути законному володільцю ОСОБА_10 :
– грошові кошти купюрами номіналом 100 (сто) доларів США (LB66111529E) та номіналом 100 (сто) доларів США (LB71925774W);
4) знищити:
– імітаційні грошові кошти в кількості 18 (вісімнадцять) штук на загальну суму 1800 (тисяча вісімсот) доларів США номіналом 100 (сто) доларів США кожна (LB23277272G);
– змиви з рук ОСОБА_6 , зразок барвника.
9. Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 14 388,32 грн (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят вісім гривень 32 копійки), а саме за проведення Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України криміналістичної експертизи матеріалів, речовин та виробів по дослідженню спеціальних хімічних речовин (акт здачі-приймання висновку експерта від 20.02.2024 №24-836).
10. Повідомити про ухвалення цього вироку Раду адвокатів Одеської області (адреса: 65000, місто Одеса, вулиця Жуковського, 14).
11. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд, з підстав, передбачених частиною 4 статті 394 КПК та з урахуванням обмежень, визначених частиною 2 статті 473 КПК.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
12. На підставі частини 15 статті 615 КПК суд після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копія повного тексту вироку вручається учасникам судового провадження в день його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня.
13. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з статтею 476 КПК у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цих кримінальних правопорушень.
14. Роз`яснити учасникам провадження, що умисне невиконання угоди засудженим є підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 389-1 КК.
Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя ОСОБА_2 Суддя ОСОБА_3
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
