Обставини справи
Заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що його право на справедливий суд було порушено через його неможливість допитати анонімного свідка, показання якого були використані судом першої інстанції для його засудження.
9 жовтня 2011 року заявник, який мав при собі ніж, був заарештований поліцейськими після незаконної демонстрації в районі Demirtaş міста Mersin. Того ж дня його звільнили. 24 жовтня 2011 року заявника було повторно
заарештовано після викривальних показань, зроблених 19 жовтня 2011 року
підозрюваним М. Т., якому на момент подій було сімнадцять років і який також був присутнім на незаконній демонстрації 9 жовтня 2011 року, а також анонімним свідком, якому дали псевдонім «Yeter Artık» («анонімний свідок»).
Обидві ці особи дали показання прокурору за відсутності адвоката та заявили, що заявник був членом групи під назвою Demirtaş Apocu Gençlik İnisiyatifi, суборганізації PПK (Робітнича партія Курдистану), збройної терористичної організації. Анонімний свідок впізнав заявника як одного з людей, які закидали пляшками з коктейлями Молотова два ринкові кіоски та підпалили стовп відеоспостереження під час демонстрації 9 жовтня 2011 року. М. Т. сказав те саме у своїй заяві.
Однак анонімний свідок також заявив, що заявник був серед людей, які підпалили поштове відділення і розбили його вікна в районі Demirtaş 10 травня 2011 року.
14 лютого 2012 року прокурор міста Adana подав обвинувальний акт проти низки осіб, у тому числі заявника, звинувативши його в тому, що він був членом озброєної терористичної організації згідно зі статтею 314 § 2 Кримінального кодексу, поширюючи пропаганду на користь озброєної терористичної організації згідно зі статтею 7 (2) Закону про запобігання тероризму, наніс шкоду державній власності згідно зі статтею 152 § 2 (a) Кримінального кодексу та несанкціоновано володів небезпечними матеріалами згідно зі статтею 174 § 1
Кримінального кодексу.
16 травня 2012 року суд першої інстанції заслухав показання анонімного свідка на засіданні, яке відбулося за відсутності заявника та його адвоката, але в присутності державного обвинувача. Анонімний свідок повторив свої попередні твердження, але додав, що він не пам’ятає, який саме предмет заявник кинув у поштове відділення (тобто, чи була то пляшка з коктейлем Молотова).
На засіданні, яке відбулося 29 листопада 2012 року, суд першої інстанції відхилив клопотання адвоката заявника про повторний допит анонімного свідка в присутності заявника на тій підставі, що цей свідок уже був заслуханий 16 травня 2012 року.
7 травня 2013 року Восьмий суд присяжних міста Adana визнав заявника винним у вчиненні злочинів за пред’явленими обвинуваченнями, засудивши до двадцяти семи років і одинадцяти місяців позбавлення волі та судового штрафу.
6 березня 2014 року касаційний суд залишив без змін вирок заявника.
7 березня 2018 року Конституційний Суд не встановив порушення права заявника на справедливий суд на тій підставі, що загальна справедливість кримінального провадження не була порушена, оскільки заяви анонімного свідка не були використані як єдиний або вирішальний доказ його засудження.
Оцінка Суду
a) Загальні принципи
Принципи щодо права на виклик і допит свідків, у тому числі анонімних, можна знайти у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], № 26766/05 та 22228/06, §§ 118-47, ECHR 2011, Schatschaschwili v. Germany [GC], № 9154/10, §§ 100-31, ECHR 2015 та Süleyman v. Turkey, № 59453/10, §§ 61 66, 17 листопада 2020 року.
Відповідно до цих принципів Суд зобов’язаний перевірити:
(i) чи була вагома причина для того, щоб особу анонімного свідка тримати в таємниці та для того, щоб свідок не був присутнім на судовому засіданні, або для того, щоб цей свідок був допитаний за відсутності заявника (див. у зв’язку з цим, зокрема, згадане вище рішення у справі Süleyman, § 66, і згадане вище рішення у справі Al-Khawaja and Tahery, § 127);
(ii) чи свідчення, дані анонімним свідком, були єдиною чи вирішальною підставою для засудження заявника чи мали значну вагу в цьому відношенні; і
(iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори для компенсації труднощів, з якими стикався захист у порівнянні зі свідченнями, наданими анонімним свідком.
Крім того, Суд зазначив, що, як і у випадку з усіма скаргами за пунктом 3 статті 6 Конвенції, відсутність можливості у підсудного допитати свідка повинна оцінюватися в світлі впливу, який вона мала на загальну справедливість судового розгляду.
b) Застосування загальних принципів до цієї справи
Суд спочатку зазначив, що заявника було засуджено за (i) пошкодження майна згідно зі статтею 152 § 2 (a) Кримінального кодексу та (ii) несанкціоноване володіння небезпечними матеріалами згідно зі статтею 174 § 1 Кримінального кодексу через події 10 травня 2011 року, тобто підпалу поштового відділення та розбиття вікон. Він також зазначив, що при засудженні заявника було використано викривальні свідчення, надані анонімним свідком, якого заявник не зміг допитати. Відповідно, слід було перевірити, чи був судовий розгляд заявника справедливим у цьому відношенні, враховуючи вищезазначені принципи.
Щодо питання про те, чи була вагома причина зберігати особу свідка в таємниці та допитувати його за відсутності заявника та його адвоката Суд зазначив, що анонімний свідок був колишнім членом РПК і що кримінальне провадження ґрунтувалося на насильницьких діях, які нібито були здійснені від імені цієї озброєної терористичної організації. Таким чином, Суд готовий був припустити, що була вагома причина зберегти особу анонімного свідка в таємниці та допитати анонімного свідка за відсутності заявника та його адвоката, а саме, щоб захистити його та його родичів від будь-яких можливих репресій або погроз.
Далі ЄСПЛ зауважив, що показання анонімного свідка були єдиними доказами засудження заявника, беручи до уваги, зокрема, той факт, що решта доказів у матеріалах справи, а саме заяви М. Т., камери відеоспостереження, протоколи, у тому числі протокол арешту від 9 жовтня 2011 року не мали відношення до засудження заявника, оскільки вони не стосувалися інциденту 10 травня 2011 року. Відповідно, ЄСПЛ не дійшов висновку, що національним судом було зроблено належну оцінку з цього питання.
Щодо наявності достатніх врівноважуючих факторів для компенсації недоліків, за яких працював захист, ЄСПЛ зазначив, що суд першої інстанції, здається, не підходив до заяв анонімного свідка з особливою обережністю, і не очевидно, що він знав, що ці докази мали меншу вагу через те, що свідка було допитано за відсутності заявника та його адвоката (порівняйте також згадану вище справу Süleyman, § 89). У зв’язку з цим, що стосується засудження заявника за зберігання небезпечних матеріалів у зв’язку з інцидентом 10 травня 2011 року, Суд зауважив, що суд першої інстанції не вивчив заяви анонімного свідка, які не містили чіткої вказівки на те, чи заявник мав при собі або чи використовував коктейль Молотова під час нападу (див. пункт 5). Касаційний суд також не усунув цей недолік у своєму рішенні, яким залишив у силі вирок заявнику.
Крім того, і що більш важливо, суд першої інстанції не зміг пояснити, чому він не розглянув застосування заходу, передбаченого статтею 58 § 3 Кримінального процесуального кодексу, а саме допиту свідка, у тому числі
анонімного, за допомогою аудіо- та відеотрансляції. Подібним чином суд першої
інстанції не оцінив, чи можна було використати будь-які інші менш суворі
альтернативи для отримання свідчень від анонімного свідка. Процесуальний
дисбаланс у цій справі ще більше посилився, коли суд першої інстанції допитав
анонімного свідка за відсутності заявника та його адвоката, але в присутності
державного обвинувача (порівняйте також Ürek and Ürek v. Turkey, № 74845/ 12,
§§ 52 і 63, 30 липня 2019 року).
Суд також зазначив, що відсутність прямого заперечення заявника проти озвучення заяв анонімного свідка на слуханні не може тлумачитися як
однозначна відмова заявника від права допитати цього свідка (порівняйте також Asani v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 27962/10, § 52, 1 лютого 2018 року). Право ставити письмові запитання анонімному свідку також не слід розглядати як абстрактну заміну основного права допитати цього свідка
особисто. Той факт, що прокурор зафіксував особу анонімного свідка і що суд
першої інстанції безпосередньо заслухав його, а отже мав можливість скласти
власне враження про його надійність, не може вважатися вирішальним для
експертизи за статтею 6 § 3 ( d) Конвенції (див. також цитоване вище рішення у справі Ürek and Ürek, § 66, і порівняйте Pesukic v. Switzerland, № 25088/07, § 50, 6 грудня 2012 року).
Конституційний Суд також, здається, ретельно не розглянув скаргу заявника та не усунув цей недолік. У будь-якому випадку жоден із заходів, на які посилався Уряд, не міг розглядатися як достатній елемент противаги з огляду, зокрема, на той факт, що суд першої інстанції не спромігся застосувати менш сувору альтернативу, наприклад, допит свідка, у тому числі анонімного, за допомогою аудіо- та відеотрансляції, передбаченої статтею 58 § 3 Кримінального процесуального кодексу.
З огляду на вищевикладене Суд виснував, що заявнику не було надано належних гарантій, відповідних характеру його скарги та важливості того, що для нього було поставлено на карту, а саме покарання у виді п’яти років і двох місяців позбавлення волі в цілому та судового збору. Таким чином, він прийшов до висновку, що неможливість заявника допитати анонімного свідка, чиї свідчення були використані судом першої інстанції як єдиний доказ для його засудження без будь-яких достатніх процесуальних гарантій призвело до того, що кримінальне провадження було несправедливим. Отже, мало місце порушення пункту 1 та пункту 3 (d) статті 6 Конвенції.
Щодо засудження заявника за решту правопорушень, імовірно вчинених 9 жовтня 2011 року ЄСПЛ вважав, що таке засудження не ґрунтувалося виключно, вирішальною чи значною мірою на свідченнях анонімного свідка, якщо розглядати їх у світлі решти доказів, зокрема протоколу арешту та показань свідка М. Т.
Ураховуючи наведене, Суд визнав цю частину заяви явно необґрунтованою та відхилив відповідно до пункту 3 (а) та пункту 4 статті 35 Конвенції.
Висновок
Порушення пункту 1 та підпункту (d) пункту 3 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Комітетом 28 листопада 2023 року і набуло статусу остаточного.
Огляд рішень Європейського суду з прав людини
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
