Факт наявності на утриманні засудженої за ч. 4 ст. 191 КК двох дітей віком до семи років, з урахуванням того, що після вступу вироку в законну силу особа щиро розкаялась у вчиненому, вибачилась перед потерпілими та повністю відшкодувала завдану шкоду, а в період вагітності перебувала в місцях позбавлення волі, де народила дитину та доглядає за немовлям в умовах несвободи, є молодою жінкою, має постійне житло, де проживала разом зі своїм чоловіком та малолітньою дочкою, свідчить про доцільність звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, передбаченого ст. 79 КК, і можливість запобігти розлученню матері та її двох малолітніх дітей, а також сприяння досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та дотримання судом принципу гуманізму з урахуванням національного законодавства і міжнародних договорів.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд визнав винуватою і засудив особу за ч. 4 ст. 191 КК та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій на строк 2 роки. На підставі ст. 75, п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК її звільнив від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.
Апеляційний суд скасував цей вирок в частині призначеного покарання і ухвалив новий, яким визнав винуватою і засудив особу за ч. 4 ст. 191 КК та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов’язана з обігом товарно-матеріальних цінностей, на строк 2 роки.
У касаційній скарзі захисник вказує, що засуджена повністю визнала свою вину, щиро розкаялась у вчиненому, попросила вибачення у потерпілих, повернула кошти потерпілим, що підтверджується довідками та банківськими квитанціями. Зазначає, що станом на 04.04.2023 засуджена перебувала в стані вагітності, що підтверджено медичною довідкою. На думку захисника зазначена обставина не була відома на час апеляційного розгляду та є нововиявленою. Вважає, що призначене судом апеляційної інстанції покарання є занадто суворим, оскільки засуджена втратить соціальні зв’язки з суспільством, не зможе належним чином здійснювати свої материнські обов’язки щодо малолітньої доньки, виносити і народити другу дитину у відповідній медичній установі.
Позиція ККС
змінено вирок апеляційного суду. На підставі ст. 79 КК звільнено особу від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, із покладенням обов’язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Обґрунтування позиції ККС
Суд дійшов висновку, що для застосування ст. 79 КК встановлено факт наявності на утриманні засудженої двох дітей віком до семи років, враховано тяжкість та обсяг вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, дані про її особу, щире каяття та повне відшкодування шкоди, позитивну характеристику за місцем проживання та висновок досудової доповіді.
У цьому кримінальному провадженні, засуджена за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, у період вагітності перебувала в місцях позбавлення волі, де народила дитину та доглядає за немовлям в умовах
несвободи, вона є молодою жінкою, має постійне житло, де проживала разом зі своїм чоловіком та малолітньою донькою, повністю відшкодувала потерпілим
завдану шкоду. Крім того, ККС звертає увагу на те, що під час касаційного
розгляду особа висловила щирий жаль із приводу вчиненого та намір не порушувати закон в майбутньому.
ККС вказує, що визначаючи вид та розмір покарання, а також порядок його відбування, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК віднесено до тяжких злочинів, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружена, має неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується
позитивно, досудову доповідь, згідно якої виправлення особи можливе в умовах без ізоляції від суспільства. Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК пом’якшує покарання, суд визнав наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а обставини, які згідно ст. 67 КК обтяжують покарання, відсутні. Апеляційний суд
вказав, що з часу вчинення кримінального правопорушення з 2014 року до часу
апеляційного розгляду обвинувачена заходів для відшкодування шкоди не
вживала, що свідчить про те, що обвинувачена не висловлювала жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
До касаційної скарги захисником були долучені банківські квитанції та довідки, згідно з якими обвинувачена повернула потерпілій стороні всі кошти.
Під час касаційного розгляду було з’ясовано, що під час відбування покарання у виправній колонії обвинувачена народила дитину. З матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачена також має малолітню доньку, 2016 року народження.
Відповідно до ст. 79 КК спеціальним видом звільнення від відбування покарання є звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Закріплення цієї норми в кримінальному законодавстві зумовлено тим, що закон ставить інтереси дитини, її виховання, нормальні умови життя для вагітної жінки вище, ніж негайне виконання покарання, що є проявом гуманізму до засудженої та її дитини. Відповідно до ч. 1 цієї статті таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Для застосування вказаної норми права законодавець визначив відповідні підстави, перші з яких містяться безпосередньо у ст. 79 КК і стосуються певних ознак особи, а інші є оціночними та стосуються індивідуальних особливостей конкретного кримінального
провадження, характеру дій винної особи, її способу життя тощо. Встановлення
оціночних підстав є елементом реалізації дискреційних повноважень суду.
Оцінюючи наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, ККС виходить з принципу гуманізму з урахуванням національного законодавства та міжнародних договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Міжнародні організації, у тому числі й Європейський Комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню, неодноразово зазначали, що в’язниця, безумовно, не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, однак примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 07.12.2023 у справі №139/244/20 (провадження № 51-2486км23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/115654604
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
Залишити відповідь