27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання малолітніх дітей та припинення стягнення аліментів.
Судами встановлено, що з квітня 2009 року до жовтня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Рішенням районного суду від 12 жовтня 2017 року в справі № 295/9911/17 шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дітей визначено з матір’ю.
У жовтні 2021 року було відкрито кримінальне провадження за фактом нанесення ОСОБА_5 (співмешканець ОСОБА_2) тілесних ушкоджень ОСОБА_3, 2009 року народження.
У висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування зазначено про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1.
У квітні 2022 року ОСОБА_1 вивіз дітей до Канади, де орендував житловий будинок, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відвідують школу у м. Саскатун, Канада.
У судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи було заслухано думку малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо визначення їх місця проживання. Обидві виявили бажання продовжити проживання разом зі своїм батьком ОСОБА_1.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін з огляду на таке.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх
батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік
дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із
батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити
розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У справі, що переглядається, встановлено, що з жовтня 2017 року діти проживали разом зі своєю матір’ю ОСОБА_2, проте після заподіяння
співмешканцем останньої тілесних ушкоджень малолітній дитині ОСОБА_3 у вересні 2021 року переїхали жити до свого батька ОСОБА_1. У квітні 2022 року
ОСОБА_1 разом із дітьми переїхали жити до Канади, де інтегрувались у соціальне життя, діти почали відвідувати школу.
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування зазначено про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 та враховано відсутність доказів неналежного виконання останнім батьківських
обов’язків чи аморальної поведінки, які унеможливлюють виховання та утримання ним дітей, суд касаційної інстанції вважав, що суди попередніх
інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.
При цьому визначення місця проживання дітей з батьком не впливатиме на їх взаємовідносини з матір’ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від
виконання своїх батьківських обов’язків.
Також Верховний Суд зауважив, що тимчасове проживання дітей за кордоном, з огляду на воєнний стан в України, не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Зважаючи на вікові зміни дітей, їх розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21 (провадження № 61-6482св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/113967280.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.
