Кожен мабуть чув вислів: «Скільки юристів – стільки і думок».
Ніби закон надає чітке правове врегулювання того чи іншого питання, проте адвокати читають його по-різному.
Яскравий тому приклад – кейс про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав, яким ми хочемо поділитися.
Суть справи полягала в тому, що відповідач відчужив корпоративні права аграрного підприємства собі безпосередньо, підписавши договір з боку продавця як його представник за довіреністью, а з іншого – як фізична особа, покупець.
Так, відповідач зазначав, що вчиняючи правочин з відчуження частки корпоративних прав від імені довірителя і у власних інтересах представник виходить за межі повноважень, наданих йому довіреністю і законом, тобто перевищує повноваження у межах представництва.
При цьому, представник відповідача вважав, що норма, передбачена ч.3 ст. 238 ЦК України (представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є) є обмежувальною, а не заборонною. В свою чергу, порушення обмеження – є порушенням обсягу повноважень, в той час, як заборона має наслідком недійсність правочину.
Ймовірно, така правова позиція була обрана опонентами задля того, щоб поставити питання про подальше схвалення правочину, оскільки перевищення меж повноважень не може бути підставою для скасування правочину, у випадку його наступного схвалення.
Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду, підтримуючи позицію представників позивача, сформував такий висновок з цього приводу: випадок, передбачений ч.3 ст.238 ЦК, є імперативно забороненою дією, а не виходом представника за межі наданих йому повноважень. (постанова від 01.12.2021, справа №908/3467/19).
ПРАВОЧИН ЗАВЖДИ МАЄ ВЧИНЯТИСЯ В ІНТЕРЕСАХ СТОРОНИ, ЯКУ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ВЧИНЯЄТЬСЯ ТАКИЙ ПРАВОЧИН З ПЕРЕВИЩЕННЯМ НАДАНИХ ПРЕДСТАВНИКУ ПОВНОВАЖЕНЬ, ЧИ БЕЗ ТАКОГО ПЕРЕВИЩЕННЯ.
При цьому словосполучення “у своїх інтересах” потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам с собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця – за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця – у їх збільшенні, тощо.
У випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення ч.3 ст.238 ЦК надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 вказано, що представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя і, відповідно до ч.3 ст.238 ЦК, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (п.49).
Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене ч.3 ст.238 ЦК, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.05.2019 у справі №401/2995/16-ц, від 10.11.2021 у справі №757/50762/18-ц.
Таким чином, відповідач, маючи необхідний обсяг повноважень на укладення договорів від імені довірителя, не просто допустила їх перевищення, а вчинила правочин щодо самої себе, у своїх інтересах (а не в інтересах позивача) усупереч імперативному обмеженню ч.3 ст.238 ЦК, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.
