Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інші особи з метою запобігання банкрутства боржника.
Досудова санація має ряд переваг таких як – швидкість процедури, мораторії на задоволення вимог кредиторів (на час розгляду господарським судом заяви про затвердження плану санації), залишення контролю над підприємством, адже призначення арбітражного керуючого є необов’язковим, гнучке управління активами, строк санації, який є необмежений, а також можливість податкової оптимізації.
Однією із новацій Кодексу України з процедур банкрутства є врегульовання питання участі податкового органу у санації до відкриття провадження у справі про банкрутство.
ДІЯ ПЛАНУ САНАЦІЇ ЩОДО ВИМОГ ПОДАТКОВОГО ОРГАНУ
Відповідно до частини 3 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства до плану санації не включаються вимоги першої та другої черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Кодексом.
Згідно із пунктом 37 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України не підлягають списанню та/або реструктуризації податковий борг та грошові зобов’язання платника податку з податку на доходи фізичних осіб та за єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, крім штрафних санкцій та пені.
СХВАЛЕННЯ ПОДАТКОВИМ ОРГАНОМ ПЛАНУ САНАЦІЇ
Частиною 3 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, у разі якщо план санації передбачає розстрочення чи відстрочення або прощення (списання) боргів чи їх частини, план санації вважається схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органу стягнення.
Отже, податковий орган не може бути кредитором, який проголосував проти схвалення плану санації, та не може доводити що в разі ліквідації боржника у порядку, визначеному цим Кодексом, його вимоги були б задоволені в розмірі, що перевищує розмір вимог, які будуть задоволені відповідно до умов плану санації, оскільки згідно з імперативною нормою ч. 3 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що план санації вважається схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органу стягнення. Такого правового висновку дійшов Східний апеляційний господарський суд у постанові від 19.11.2020 року по справі № 922/2071/20.
Крім того, у частині 3 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства зазначено, що податковий борг, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, визнається безнадійним та списується.
Тобто, автоматично на умовах плану санації, без застосування положень статті 101 Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 577 від 10.10.2013 року.
Пунктом 37 Підрозділ 10 розділу XX Податкового кодексу України також зазначено, що визнається безнадійним незалежно від наявності критеріїв визначення податкового боргу безнадійним, установлених у статті 101 цього Кодексу, та підлягає списанню контролюючими органами податковий борг платника податків, що виник протягом трьох років до дня початку процедури.
Податковий борг, який виник пізніше, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах плану санації, що мають бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог кредиторів, які проголосували за схвалення плану санації. (ч. 3 ст. 5 КУзБ)
Аналогічна норма міститься і у Податковому кодексі України, якою передбачено, що розстрочення (відстрочення) або списання податкового боргу здійснюється на умовах плану санації. Такі умови повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог інших кредиторів, визначені планом санації. (п. 37 підрозділ 10 роз. ХХ ПКУ)
СТРОК САНАЦІЇ
На відміну від попередньої редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Кодекс України з процедур банкрутства не обмежує боржника у строках проведення досудової санації.
Однак, в питанні податкового боргу, загальний строк погашення розстроченого (відстроченого) такого боргу не може перевищувати трьох років з дня затвердження плану санації (п. 37 підрозділ 10 роз. ХХ ПКУ).
ВИКОНАННЯ ПОДАТКОВИМ ОРГАНОМ ПЛАНУ САНАЦІЇ
Відповідно до частини 10 статті 5 Кодексу України з процедур банкрутства затверджений господарським судом план санації є обов`язковим для всіх кредиторів, вимоги яких включені до плану санації.
Таким чином затверджений господарським судом план санації підлягає виконанню всіма без виключення кредиторами боржника.
Податковий кодекс України, також передбачає обов’язок контролюючого органу виконати затверджений судом план санації. Пунктом 37 Підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлено:
Реструктуризація податкового боргу та грошових зобов’язань платника податків на умовах плану санації здійснюється відповідно до п. 37 Підрозділ 10 розділу XX ПКУ та не потребує укладення окремого договору про розстрочення (відстрочення) згідно із статтею 100 ПКУ;
Контролюючі органи здійснюють списання, розстрочення (відстрочення) податкового боргу та грошових зобов’язань платника податку протягом 10 робочих днів з дня затвердження плану санації;
Майно платника податку звільняється з податкової застави та від адміністративного арешту з дня затвердження плану санації.
Однак на практиці контролюючий орган всупереч приписам Податкового кодексу України та Кодекс України з процедур банкрутства, ігнорує виконання затвердженого господарським судом плану санації.
Перевагою процедури досудової санації є те що боржнику немає необхідності звертатися до адміністративного суду з позовною заявою про зобов’язання вчинити певні дії. Всі заяви щодо виконання плану санації розглядаються господарським судом в межах справи про затвердження плану санації до відкриття провадження у справі про банкрутство, що забезпечує швидкий розгляд заяви.
ПОДАТКОВА ОПТИМІЗАЦІЯ
Пунктом 46 Підрозділ 2 розділу XX Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції платників податку – боржника та/або поручителя (майнового поручителя – заставодавця, іпотекодавця) з постачання товарів для цілей погашення заборгованості боржника перед кредиторами відповідно до плану санації, затвердженого згідно із законодавством, що регулює відносини з питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Під час здійснення операцій з постачання товарів, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно із цим пунктом, платники податку – боржник та/або поручитель (майновий поручитель – заставодавець, іпотекодавець) не застосовують норми пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 цього Кодексу щодо нарахування податкових зобов’язань або коригування раніше нарахованих податкових зобов’язань та/або сум податку, віднесених до податкового кредиту у зв’язку з таким постачанням.
Таким чином, передбачені планом санації заходи/операції з постачання боржником товару в рахунок погашення кредиторської заборгованості звільняються від оподаткуванням ПДВ.
Крім того, відповідно до пункту 39 Підрозділ 4 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до 1 січня 2023 року платник податку на прибуток підприємств зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму доходів, визнаних ним відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності внаслідок списання йому податкового боргу, анулювання (прощення) та/або розстрочення (відстрочення) його зобов’язань відповідно до положень пункту 37 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення”
Також, пунктом 37 Підрозділ 10 розділу XX Податкового кодексу України передбачено, операції з реструктуризації заборгованості відповідно до плану санації не визнаються контрольованими операціями відповідно до статті 39 ПКУ.
КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ
Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Однак, стаття 9 Кодексу України з процедур банкрутства регулює питання щодо оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.
Частиною 1 статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства встановлений вичерпний перелік судових процедур які застосовуються щодо боржника-юридичної особи, а саме: розпорядження майном боржника, санація боржника, ліквідація банкрута.
Відповідно до частини 5 статті 4 Кодексу України з процедур банкрутства санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Досудова санація – це система заходів з відновлення платоспроможності боржника, яка дає змогу здійснити реструктуризацію його боргів без входження в судові процедури банкрутства, які передбачені положеннями статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства.
З урахуванням наведеного, приписи статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства не поширюються на оскарження судових рішень про затвердження плану санації до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 29.01.2021 року по справі № 904/3325/20.
Процедура досудової санації є ефективним інструментом для збереження активів та подолання економічної кризи, який дозволяє зберегти підприємство та розрахуватися з кредиторами. А використання норм Податкового законодавства дає можливість для податкової оптимізації.
Статтю підготовано для профільного видання “Юридична Газета”
